ТИСЯЧА ДОРІГ

У середині травня ми відійшли в західню частину Рівенського р-ну. З огляду на місячні ночі, затримались у бункері зв'язківців Високого та Андрія. В той час з ними також перебував Назар, колишній чотовий УПА, а тепер шеф волинського відтинку головної зв'язкової лінії, що вела до Галичини, до Головного Проводу. Цей терен був найрухливіший центр зв'язків, тут також перехрещувалися зв'язкові лінії ПЗУЗ схід - захід і північ - південь, і Назар теж їх обслуговував.

Під час перебування у Високого Орлан написав листа до Ганни до Дніпропертровського й викликав її на зустріч. Одначе зустріч не відбулася, а біля визначеної хати спецгрупа тримала ночами засідку. Опісля Орлан довідався, що Ганна була арештована і засуджена на довголітнє ув'язнення за співпрацю з підпіллям. Як вона там провалилася, про це ми ніколи не дізналися.

Тут, у бункері Високого, Орлан відбув зустріч з Атом. Віком він виглядав мені в пізній тридцятці, колишній студент духовної семинаріЇ, в підпіллі ще з часів творення УПА за німецької окупації. Ат був інтелігентна, побожна й дуже тактовна людина, книжка стала його постійним супутником. Давніше він помагав Вівчареві редагувати журнал За волю нації. В той час Ат не займав теренового поста, лише завідував технічними справами, організовував друкарні та циклостилі. Минулої зими він зимував разом із Вівчарем і тепер розповів нам точно про обставини його загибелі.

Вони мали свій бункер в Острожецькому р-ні, Волинської области. Про їхнє перебування в тих теренах не знали місцеві повстанці. З конспіративних причин високопоставлені провідники затаювали свої місця перебування навіть перед підпільниками. У цьому ж районі одній групі повстанців не вистачило взимку харчів. Вони пішли подалі від свого бункеру, на хутір, і там в одного селянина забрали кабанця. Син господаря служив в "істрєбітєльном батальйоне", або, як їх називало населення, у "стрибках", і тому ця родина жила заможніше за інших селян.

Склалося так, що в сусідстві з тим господарем Вівчар мав свій запасний бункер, де тримав архівні матеріяли і бібліотеку. Під час праці йому треба було дістати з бункеру якісь документи. Вибрався туди з трьома своїми бойовиками, не знаючи, що минулої ночі повстанці забрали в сусіда кабанця. На лихо, у "стрибка" якраз була на подвір'ї опергрупа. Запримітивши повстанців, що зайшли на сусідське подвір'я, вони причаїлись та стали слідкувати. Була зима, довкруг пустинно, біліє сніг, і видно кругом. Оперативники запримітили, як повстанці відкрили вхід та влізли до бункеру. Вони не чекали до ранку, лише зразу наскочили, відкриваючи вогонь по входу до криївки. Стійковий устиг відбігти у відкрите поле, де й був скошений кулеметом при світлі ракет. Двом бойовикам, що були всередині, Вівчар наказав пробиватись, а сам навіть не пробував, казав, що має важливі записки, які мусить понищити, щоб не попали в руки тебе. Знищивши все потрібне, Вівчар своїм пістолем відобрав собі в бункері життя. Одному бойовикові, Лебедеві, вдалося вирватись пораненому, а другий загинув під час відступу. Вівчар - старий революціонер, з великим досвідом у підпільній праці. Його смерть була дошкульною втратою не тільки для ПЗУЗ, а й для всієї підпільної боротьби.

Влітку, коли в землі холодніше, як наверху, по бункерах була дуже погана виміна повітря, в наслідок чого часто відчувався брак кисню. Вхід до криївки, в якій ми під ту пору задержались, був на подвір'ї. Вдень неможливо було його відкривати — хтонебудь міг надійти або над'їхати. До того, ми ще й мусіли собі варити їжу раз на день на примусі. У теплі дні кисню було так мало, що й без варення нафтова лямпа ледь блимала слабим язичком. Коли запалювали примус, вона зовсім гасла. В тій криївці я жила весь час запаморочена й ще мусіла переписувати на машинці матеріяли для Орлана, щоб готові були на визначену дату зв'язку. Це ж літо — гарячий сезон праці.

Одного разу, коли ми варили юшку на примусі, через брак кисню витворилось повно газу, так що не стало чим дихати. Я відчула запаморочення і підійшла під вентилятор, щоб уловити хоч краплину кисню. Надворі день був теплий, тихий, без найменшого поруху вітру. Не зчулася, як зомліла. Обприснули мене водою, однак я не приходила до пам'яти. Не було ради, треба вибивати зсередини вхід, не знаючи, що діється наверху. Не вмирати ж так безглуздо. Однак наверх мене не виносили, тільки положили всередині біля входу. За деякий час найшло трохи свіжого повітря, я опритомніла, тоді по драбині дісталася вгору і висунула голову на "світ". Господарів тим часом уже повідомлено, що криївка розкрита, так що хатні дівчата сторожили, чи не наближається хто до хутора.