ТИСЯЧА ДОРІГ

Ми перебули в тому ж бункері у ліску до дати зв'язку, що йшов на захід, до Луцької округи. В день нашого відходу, враз із Назаром і двома зв'язковими, вранці залишили бункер та заднювали наверху в лісі. На цей день Назар домовився про зустріч з двома юнаками, які незабаром мали вступити в підпілля. Вони поодиноко приїхали в ліс, ніби по дрова, на випадок, коли б напоролись на опергрупу. Насправді то Орлан через Назара визначив цю зустріч, хотів поговорити з хлопцями, морально підготувати до важкого шляху боротьби, на який вони зважилися вступити. Орлан та Назар побули віддалік з юнаками кілька годин, їх я не бачила.

Ще попередньої ночі прибули із заходу зв'язківці Лебідь, той, що вирвався ранений під час наскоку на криївку сл. п. Вівчара, і Лемко, з якими ми мали відійти в Коритинський ліс. З огляду на те, що терен загрожений, нас відпроваджали всі п'ятеро зв'язківців. Дорога була важка, мокляками, та ще й переправа через річку, а ніч коротка. Перед дорогою завжди встановлювалось певний порядок у марші й домовлялося про збірний пункт на випадок ворожої засідки. Тим разом зв'язківці звернули особливу увагу на те, що на трасі бувають засідки опергруп, які пильнують місця переправи через річку і мокляки.

Ми минули хутори Довгошиї та полями наближались до низини річки. Керівник групи Назар затримав нас, насторожуючи, щоб підходили до річки обережно. Ми мусіли її тут перейти, бо іншої переправи не було поблизу. Назар, Орлик і Лебідь пішли рідким гусаком наперед, за ними - Орлан і я, за нами - Савка і Лемко.

Перша стежа вже добилася до річки, коли нараз до нас донеслось:

- Стой! Кто йдьот?! - і зразу ж ракети освітили, як удень, долину і вслід заторохкотіли скоростріли, посипались автоматні серії. Ми всі - де хто ішов - залягли. Назар не тратив часу, пустив вогонь зі свого автомата. За іним зробили те саме Орлик і Лебідь. Вони спрямували вогонь на себе, щоб нам дати можливість відступити і не зв'язуватись боєм. Однак шалена стрілянина і свист куль над головами внеможливлювали відступ, змушуючи нас постійно залягати.

Заскочена зненацька й, очевидно, перелякана, я не могла ворухнутись. Як залягла, так і не в силі була підвестися. Мені здавалося, що опергрупа спрямувала всі ті серії куль прямо на мене. Це перший раз я найшла на засідку, всі інші вже були в такій ситуації раніше. Ми сходили до річки, а тепер треба було відступати під гору. В мене були завеликі на мої ноги чоботи та совєтський військовий мундир, у них я раз-у-раз зашпортувалась. Коли нас знов освітили ракетами і я залягла, лише тріпнула ногами і зразу позбулася своїх чоботиськ. Те саме зробила з жакетом. Ну, тепер, босоніж, без важкого мундиру, було багато легше відступати з-під вогню. Двоє задніх зв'язківців, трохи відбігши, вичікували нас.

Тим часом три перші, надіючися, що ми вже повинні були відв'язатись від обстрілу, перескочили невеличку річку і стали добиратися до Коритинського лісу. За річкою простягались мокляки, хлопці не могли бігти, й оперативники, переслідуючи їх вогнем, ішли вслід. Однак через те саме багно не могли догнати. Отже наші хлопці простують попереду, відстрілюючись, а солдати - услід за ними, стріляючи та намовляючи, щоб здались у полон. Це розповів нам опісля Назар.

Очевидно, нам у ту ніч переправлятись через річку було немислимо і нерозважно, в Коритинському лісі завтра може бути облава. Також недобре було затримуватися в терені поблизу засідки. Орлан вирішив повернутися до лісу, звідкіля ми вийшли звечора. Літня ніч, і треба було таки форсованої ходи, щоб добитися туди до ранку. Сама не знаю, де взялось у мене стільки сил, бо ще поки доходила до місця засідки, вже ледве ноги волочила, а тепер ішла перша, ще й інших підганяла. Коли доходили до лісу, був уже ясний ранок, впала роса, і ми залишали за собою сліди на сінокосі під лісом. Вони будуть виднітись на траві, поки сонце не висушить роси. Якщо завважить їх сексот або опергрупа, що, можливо, вночі тримала під лісом засідку, то... Однак не було іншої ради, це не вперше ми лявірували поміж дощем.

До криївки не заходили, тільки заквартирували в лісі. Мали трохи сухих харчів, щоб перебути день. Був той день сповитий журою за долю наших трьох друзів - врятувались вони чи загинули... Увечері відійшли до бункеру Назара, що приміщувався на городі хутора. Якщо хто з них трьох вийшов живим із засідки, прийде сюди нас шукати. Зв'язок до Луцького р-ну і так уже зірваний на цей місяць, і треба чекати місяць на наступний зв'язок. Вправді того дня був ще запасний зв'язок, але після вчорашньої сутички спецгрупи густо понастромлюють засідки на відтинку нашого маршруту, й Орлан бажав уникнути пасток.