ТИСЯЧА ДОРІГ

Щоб перебрати кадри Далекого і приєднати їх до властивого підпілля, слід було перевірити кожну людину, аби не придбати собі троянського коня. Отже провід ПЗУЗ вирішив входити з ними у зв'язки в кожному районі, але людей не мішати. Нехай обі групи діють паралельно, виконують скоординовано призначені їм завдання до часу, поки не пізнають одні одних ближче в дії та поведінці й тоді ступнево з'єднаються. Однак були серед далеківців люди, до яких Організація відразу мала повну довіру, і до таких людей належав Зінько. Як виявилося в дальших роках, повстанці Далекого переважно були чесні люди, вони, як багато інших, загинули в боротьбі з окупантом.

Ще до свого розриву зі Смоком, Далекий висилав підпільників на роботу в сусідні східні області. Віддалені від осередку подій, ті люди не мали точної інформації про конфлікт між провідниками на ПЗУЗ, тому й надалі підпорядковувались Далекому. Підпільники, закріплені в східніх областях, були дуже важливі у плянуванні діяльности в тих теренах, тому Орлан насамперед вимагав звітів саме з їхньої діяльности. Він написав через Зінька листа до зальокалізованих там провідників і викликав на зустріч окружного Житомирської округи Будька - якщо можливо, прибути ще того ж року.

Літо - найактивніша пора підпільних дій. Чекаючи місяць на зв'язок до Дубового, Орлан не сидів бездіяльно. Хоч би де він був, за ним ішли всі справи і проблеми, зв'язані з керуванням боротьбою, і він їх повсякчасно сповняв, вирішував, розв'язував. З нами також нероздільно "йшла" письмова машинка, вірний показник, що в дорозі і я не сидітиму без діла. Місяць у бункері Назара був щільно виповнений працею: Орлан розсилав у всі терени інструкції, доручення щодо літніх та осінніх операцій, редагував матеріяли, виходив на зустрічі до підзвітних, а декого то й стягав до бункеру на нараду. Тоді я враз зі зв'язківцями залишала бункер, і ми просиджували ніч у лісі. Одна з таких ночей була вороночорна, холодна і дощова. Наклавши на землю нарізаних мокрих галузок, ми лягли поряд, я, щоб тепліше, - всередині й накрились мокрими палатками. Під шум дощу шепотом розповідали одні одним усяку всячину, і ніч, з її холодом і дощем, наче кудись відступила.

У серпні ми відійшли з бункеру Назара, він сам враз зі зв'язковими відпровадив нас до Піянського лісу, Острожецько-го р-ну. Мені сумно було з ним розставатися. Спільне перебування, а ще більше доглядання його рани нас дуже зблизило. Я відчувала, що між нами вже виросла не тільки дружба, але й простяглася тендітна нитка інтимности, яка мислима тільки між людьми різних статей. У наших особливих обставинах виростали також і особливі почуття, які не були коханням, однак були сильніші за дружбу, бо тут входив ще й елемент фізичної привабливости. Таких симпатій у мене було декілька протягом років. Вони також доповнювали моє життя, несміливо доторкались у душі струни, що бриніла чистою мелодією, і тим збагачували будні, вливали поезію в життя.

Назар - один з визначніших повстанців середнього складу на Волині. Це була людина діла, не говіркий, кожне своє завдання сповняв точно і сумлінно. Його знали провідники на Волині, він колишній чотовий УПА, тому доручали йому нераз трудну і важливу роботу. Назар не тільки відповідав за функціонування головних зв'язкових ліній, але також забезпечував друкарню папером, фарбою і всім потрібним, а то й Організував працівникам харчові припаси. Він також проводив грошові збірки серед населення. В поведінці прямолінійний, вродливий на вигляд, мав дар привертати до себе людей. Особливо липнули до нього дівчата, через що не мав труднощів з пошуками місця для бункеру. Виглядало, однак, що не витрачував на дівчат багато часу.

В Піянському лісі ми зустрілись з Атом, який тоді перебував в Острожецькому р-ні. Ще на попередній зустрічі з Орланом Ат попросив у нього дозволу звінчатися з Оксаною. Тепер був уже жонатий, але Оксани тут не було, відійшла до командира Дубового. Сюди до лісу прийшли зв'язківці з-за Стиру, з Луцького р-ну, і вже на чергову ніч ми переправились через річку Стир.

Річкові переправи були для Орлана і мене справжнім лихом - ми не вміли плавати. Нераз доводилось переправлятися в місцях, віддалених від населених пунктів, і туди небезпечно було тягнути човна, бо при річці влаштовувано ворожі засідки. Саме в таких місцях, як річки, шосе, залізничні лінії, що їх ми мусіли проходити, опергрупи тримали засідки найчастіше. Кожний зв'язковий на трасі через річку вмів плавати і не мав тієї проблеми, що мали ми. Однак зв'язком ішли теж пакети літератури, і на це треба було також організувати переправу.