Читаем ТИСЯЧА ДОРІГ полностью

З поворотом большевиків у Києві відбулись масові ареш-тування серед молоді за приналежність до ОУН. Арештована була також Людмила. За ціну волі її примусили підписати заяву співпраці з НКҐБ. Післали її на Волинь нав'язати контакт з підпіллям від імени відомого члена ОУН, що діяв у Києві, псевдо якого мені вже призабулось. Фактично це був ґебів-ський провокатор, він за німців пропхався в ОУН у Києві, і через нього загинуло чимало молоді як з рук гестапо, так опісля з рук НКҐБ. Зарекомендував себе дуже здібним у своїх чорних ділах, і НКҐБ хотіло ще більше покористуватись ним. У Людмили були можливості нав'язатися з підпіллям на Волині, за німців приїжджала на зв'язок до Луцького, про що зізналася на слідстві.

Приїхавши на Волинь, Людмилі вдалося зв'язатися зі Смоком. З того, як вона говорила, він зорієнтувався, що з нею неясна справа і сказав це їй одверто. Тоді вона йому призналася у всьому, розповіла, хто арештований, хто потерпів. Вислухавши Людмилу, тепер уже Смок дав їй завдання: привезти провокатора з Києва до нього на зустріч, подаючи дуже поважні на те причини. Отже Смок відіслав її назад до Києва.

НКҐБ вагалося деякий час, чи слід рискувати провокатором, але вкінці вирішило - нехай їде. Під час пере-слухань виявилося, скільки він людей запропастив. Також з'ясувалося, що він росіянин, жив в Україні довгі роки, вдаючи українця, прекрасно володів українською мовою. Людмилі не було вороття до Києва, вона залишилася в підпіллі на Волині, однак завжди мріяла відійти на підпільну працю у Східню Україну.

***

Через тиждень прийшов районовий Луцького р-ну Антон і відпровадив мене до криївки командира Дубового на хуторі села Гірко-Полонка, Луцького р-ну.

Вхід до бункеру був з горища хати, звідки сходилося вниз по драбині вузькими сутками між двома стінами, зовнішньою стіною та перебиткою, побудованою в коморі. Далі спускалось ще кілька метрів під землю і входилося в коридор. Вхід був добре замаскований, дошки, що накривали вхід на горищі, прикріплювалися цвяхами, і на поду не було ніякої різниці. Властиво, органи безпеки вже знали про будову таких входів-перебиток і деколи під час облав перемірювали ззовні та зсередини стіни в підозрілих їм місцях. Якщо знаходили різницю у вимірах, розвалювали стіну. Тут, однак, комора була така вузька, що годі було на око запримітити перебитку.

В бункері я застала Орлана і машиністку Ганну. Дубового не було, він уже відійшов на південь на зустріч з провідником Лемешем. З ним пішла також його секретарка Катерина. Вони мали в пляні звінчатись і з конспіративних причин хотіли це зробити подалі від місця свого зимування.

Рідко вже стрічалося в ті часи бункер, що його мав командир Дубовий. Він складався з двох кімнат, з'єднаних довгим коридором, посередині якого в стіні було видовбане місце на умивальку та ще одне на магазин. Обі кімнати вибілені вапном, на стінах - портрети у вишиваних рушниках. Над ліжками розвішані килими й ліжка вкриті вовняними килимками, які виробляють жінки на Волині та які тут можна побачити чи не в кожній хаті.

Менша кімната становила кабінет Дубового, тут стояло і його ліжко. Тепер її окупував Орлан. У просторнішій кімнаті писали на машинках Ганна та Катерина, і там вони спали. Було ще складане ліжко, яке вживалося, коли навідувались Дем'ян або Антон і їм треба було тут задержатися на один-два дні. В кабінеті Дубового була також доволі гарна бібліотека зі' значною частиною військової літератури.

Ми пробули з Ганною близько двох тижнів, упродовж яких Орлан користувався з догідних умовин праці. Потім одного дня вдосвіта донісся до бункеру домовлений звук, і вслід за ним зашаруділо на горищі біля входу. Спочатку з'явивсь у коридорі Антон, за ним командир, а накінці Катерина. На привітання Дубовий кріпко потиснув долоню, і широка білозуба усмішка так і розпливлась по його обличчю. Він був середнього зросту, в якій тридцятці з половиною, брюнет з вогняними карими очима. Чітка хода та всі порухи зразу прозраджували в ньому військовика, навіть мова в нього різка, голосна, заголосна на криївкові обставини, і такий же голосний, розлогий був його сміх.

Перейти на страницу:

Похожие книги

100 великих гениев
100 великих гениев

Существует много определений гениальности. Например, Ньютон полагал, что гениальность – это терпение мысли, сосредоточенной в известном направлении. Гёте считал, что отличительная черта гениальности – умение духа распознать, что ему на пользу. Кант говорил, что гениальность – это талант изобретения того, чему нельзя научиться. То есть гению дано открыть нечто неведомое. Автор книги Р.К. Баландин попытался дать свое определение гениальности и составить свой рассказ о наиболее прославленных гениях человечества.Принцип классификации в книге простой – персоналии располагаются по роду занятий (особо выделены универсальные гении). Автор рассматривает достижения великих созидателей, прежде всего, в сфере религии, философии, искусства, литературы и науки, то есть в тех областях духа, где наиболее полно проявились их творческие способности. Раздел «Неведомый гений» призван показать, как много замечательных творцов остаются безымянными и как мало нам известно о них.

Рудольф Константинович Баландин

Биографии и Мемуары