ТИСЯЧА ДОРІГ

Проблему річкових переправ розв'язувалося по-різному, залежно від терену. Коли ми переправлялись через Горинь, зв'язківці домовилися з одним селянином і він залишив нам свій човен у визначеному місці. Деколи перевозив нас сам господар, власник човна. В загроженіших теренах треба було поводитися конспіративніше. Там зв'язківці мали гумові човни або ж напомповували гумові колеса, прикріплювали між ними дошку і на ній перевозили пакунки пошти, а то й людей. До такого каравану прикріплювалось два шнурки, один зі зв'язкових перепливав на другий берег і притягав вантаж на свою сторону, тоді як другий попускав шнурок. На випадок, коли б один зі шнурків обірвався, другий притягав вантаж до себе. Таким чином і ми переправилися через Стир.

Раніше зв'язківці мали свій гумовий човен, але минулого місяця напливли на засідку і, вискочивши з нього, врятувались, але човен пропав. Засідка на річці була зроблена зараз після засідки, на яку ми найшли. Тоді то ранений у плече Лебідь, вириваючись з-під обстрілу, був змушений покинути наплечник, у якому, крім письмової машинки, були ще й рукописи Орлана. Знаючи його почерк, МҐБ зорієнтувалося, в якому напрямі він ішов, і поробило густі засідки здовж річки на цьому відтинку. Зв'язківці по тім боці ще цього не знали, тому й були обстріляні та втратили човен.

ЗНАЙОМСТВО З КОМАНДИРОМ ДУБОВИМ

В Луцькому р-ні підпілля діяло дуже активно, але також не менш активне було МҐБ. Тут, як і в інших теренах, до криївок, що були збудовані на хуторах, підходилось босоніж, тихцем, щоб не розбудити собак і не лишати за собою слідів чобіт, бож мешканці хуторів улітку ходили босоніж. Ми зайшли до криївки в селі Рікані Малі. Ця криївка належала до зв'язкових, але в ній тепер перебували дружина Ата Оксана й Мала - жінка одного з районових у Луцькій окрузі.

Увечері прийшов до нас надрайоновий Луцького н-ну Де-м'ян зі своєю охороною, і з ними Орлан відійшов до бункеру командира Дубового. Я залишилася з жінками в криївці. До бункеру, де постійно перебував хтось з керівних людей, мене Орлан звичайно не брав без попереднього порозуміння і згоди власника.

Ми, жінки, отже, залишилися самі. У цьому бункері я прожила тиждень, протягом якого помагала у переписуванні та коректі матеріялів. У криївці було так гаряче, що ми сиділи лиш у білизні. Оксана встановляла норму виробітку на кожний день і точно її придержувалася. Вона часто встановляла собі норми, це, мабуть, був залишок з її комсомольського виховання: виконати і перевиконати плян. У вільних хвилинах розповідали одна одній пережиті пригоди, ділилися особистими справами. Ми всі були заміжні, і я в душі жаліла їх, розлучених зі своїми чоловіками. Восени Орлан зарядив, щоб вони повернулися до своїх подруж і з ними зимували.

Вже самі оті норми виробітку вказували, що Оксана дуже працьовита і продуктивна молода жінка. Вона мала письменницьке обдарування, якраз тоді викінчувала збірку оповідань під назвою Його Спадкоємці, присвячені пам'яті Вівчара. Збірка була видана в підпільній друкарні взимку 1949/50 року під її літературним псевдом М. Перелесник. Друкувалась у підпільних виданнях, головно на Волині. Співпрацювала з Орланом у випуску журналу для дітей Юні Друзі. її пера нарис Повстанська Торба. Найобширніша Оксанина праця - оповідання Над Дніпром, автобіографічний твір, в якому відобразила життя юнака комсомольця. В цьому оповіданні старалася схопити всі кризові переживання молодої людини, яка вкінці знайшла своє місце в повстанській боротьбі проти окупанта. Писати Оксана мала про що.

Правдиве її ім'я Людмила Фоя, 1922 року народження. Походила з містечка Ставище Київської области. До війни була комсомолкою, закінчила середню школу й за німців почала навчатись у Київськім медінституті. Тоді вступила в Організацію Українських Націоналістів. Людиною, яка зазнайомила її з ідеями ОУН і стала першою провідницею, була Наталка Винників із Винник під Львовом. Молоденьку студентку, Наталку заарештувало НКВД у Львові 1940 року, і вона була засуджена за приналежність до ОУН. З вибухом війни чудом вирвалася живою з тюрми та знову приєдналась до боротьби, тепер вже протинімецької. Організація вислала її в похідній групі у Схід-ню Україну, з призначенням на Київ. При помочі агентури, гестапо її арештувало та розстріляло в Києві. Приєднавшись до підпільної боротьби, Людмила проводила освідомну роботу серед молоді в медінституті. Коли німці розв'язали медінститут, вступила в сільськогосподарський інститут і там поширювала самостійницькі ідеї серед студентів.