ТИСЯЧА ДОРІГ

Сталося так, як ми передбачали, - днів через два прийшли до нас Назар та Орлик. У Назара було забандажоване праве рам'я і рука перевішена на косинці. Був ранений в горішню частину руки, майже при рамен і, куля прошила м'яз і вийшла. Ще дотепер не мав зробленої як слід перев'язки, бо поспішав сюди, щоб довідатись, чи ми вийшли живі із засідки. Орлик не був ушкоджений, але Лебедя поранено у плече важче за Назара. Він залишився в Острожецькому р-ні, де перебувала санітарка. Доглядала його рану Оксана, колишня секретарка сл.п. провідника Вівчара, яка була також і доброю санітаркою. За німецької окупації навчалась у Київському медінституті, потім набрала практики, лікуючи повстанців. Лебедеві ще була не вигоїлась рана у стопі, завдана під час наскоку на бункер, у якому загинув Вівчар.

Звичайно в кожному бункері зберігалося аптечку, а також кожний повстанець носив зі собою кишенькову аптечку, забезпечену найпотрібнішими речами на випадок поранення. Тут у криївці було трохи медикаментів, і я зайнялася лікуванням руки Назара. Ця робота не була мені незнаною, як більшість жінок у підпіллі, я пройшла санітарний вишкіл. Однак уже давненько перевивала рани, ще під час перебування в УПА. Тепер взялася за це діло не надто впевнено.

Рана у Назара стала назовні затягатись, та всередині була занечищена. Там уже витворювалась інфекція, і йому довелося добре потерпіти, поки я обчистила її. Найгірше було, коли протягала бандаж крізь "тунель", від входу до виходу кулі. Вхід був уже майже затягнений, і довелось його відкрити, щоб рана залікувалась усередині. Пробиваючи вхід, бачила, як судорожно затремтіли в Назара уста, а у виразі обличчя було стільки зосередженої сильної волі, що я аж сама відчула, як йому безмежно болить ота процедура. Він дуже не хотів, щоб я запримітила його терпіння. З його болю мені зробилося слабо-слабо, в очах почорніло, так що Орлан узявся сам докінчувати перев'язку. "Яка з тебе санітарка, коли треба насамперед тобі давати першу поміч, поки поможеш раненому", - посміхався опісля. Одначе скоро звикла, далі йшло мені краще, рана гоїлась, і я таки вилікувала Назареві руку. Він по-геройськи приймав усі ті випробування на ньому, ніколи навіть не ойкнув. Але коли бачила, як усміхається тремтячими устами, мені ставало гаряче, я знала, що тоді йому дуже болить. Рана ще не зовсім вигоїлась, а Назар уже ходив на зв'язки та виконував всі інші свої обов'язки.

***

Повернувшись одного разу з хуторів сусіднього села, Назар приніс Орланові листа, який був адресований до "Проводу ПЗУЗ". Лист цей залишив на цивільному зв'язку Зінько, надрайоновий провідник групи Далекого у Клеванському над-районі. Він писав від імени всіх провідників вищого і середнього стажу групи Далекого. В листі заявляв, що вже від довшого часу вони стали усвідомлювати собі ненормальність ситуації, спричинену припиненням живого зв'язку з керівництвом Організації та її тереновими клітинами, які діяли на Волині. Проте, маючи беззастережну довіру до свого провідника Далекого, його чеснот, залишились льояльними супроти нього. Тепер, однак, уже немає провідника Далекого, він загинув або й попав живим у руки МҐБ минулої осени. Тому навесні провідний кадр його фракції відбув нараду і рішив назад приєднатися враз зі своїми людьми до властивого підпілля та підпорядкуватись підпільному проводові на ПЗУЗ. Вони завжди вважали себе членами УПА і ОУН і не хочуть увійти в історію новітніми махнівцями. Однак, займаючи у групі Далекого провідні пости, готові прийняти консеквенції за свою поведінку. Низові ж підпільники не поносять вини, і їх не слід притягати до відповідальности. Накінець Зінько просить з ними зустрітись і дати їм нагоду передати своїх людей та позвітувати про дотеперішню діяльність.

Орлан відразу відповів Зінькові обширним листом. Далеківці ще не знали його, отже він відрекомендувався, назвав, яку позицію займає у підпіллі на ПЗУЗ. Рівночасно листовно передав постанови УГВР і Проводу ОУН в справі групи Далекого. Орлан зазначив у листі, що відповідальність за відрив поносить Далекий і вона не стосується до провідного та рядового складу йому підпорядкованих людей. Зустрітись із Зіньком Орлан покищо не поспішав, зате заплянував нав'язування контактів між тереновими провідниками на середніх постах. Причиною максимальної обережности Орлана було, мабуть, те, що підпільники Далекого діяли доволі некон-спіративно, як на ті роки. Допускалась можливість вербування серед них агентури, і якщо їх ще дотепер опергрупи МГБ не знищили, то, можливо, в інтересі МҐБ було затримати далеківців на деякий час як противагу до сильнішого підпілля і тим вносити заколот у теренах спільних операцій. Самі ж люди Далекого опісля говорили, що він попав у руки державних органів безпеки через внутрішню агентуру, його, правдоподібно, взяли пораненим.