ТИСЯЧА ДОРІГ

Відколи ми покинули Совпенський ліс, вже цілий місяць я не бачила соняшного світла, за винятком тих кількох днів, коли треба було квартирувати по горищах. Вдень жили в бункерах, а ночами маршували. І тепер, висунувши голову з отвору криївки, я милувалася божим світом. Який же він був прекрасний у цю пору. Хату обступив вишневий садок, що весь забілів у цвіті, довкіл божественна тиша, як у раю. Я насолоджувалась красою хутора і піль, міркуючи, яке щастя дихати повітрям на повні груди, бачити денне світло і ходити собі по подвір'ї, стежці, дорозі скільки хочеш... Не можна було не тужити за такими простими речами, без яких, однак, неможливе людське існування. Що там гроші, багатство, дайте лише нам удосталь повітря, сонця і води.

Господар з довгою бородою і лагідними очима нагадував Василя Великого з образу в церкві мого родинного села. З його очей пробивалась глибока печаль. Спитав, чи почуваюсь краще, потім похитав головою і мовив гірко: "Ех, діти, за що ви так мучитеся".

Через кілька років, коли знову перебували в тих сторонах, розповіли мені повстанці, що мешканці цього села були сектанти, і большевики насильно виселили все село в Херсонщину. Господар, у якого ми перебували, не хотів виїжджати і повісився з розпуки. Говорили люди, що вже з якогось часу страждав. Може, дивлячись на нас, він страждав ще глибше і не міг пережити кривди та несправедливости, а насильний вивіз був останньою краплею до його гіркої чаші...

Орлан плянував зустрітись з командиром Дубовим, поки той відійде на нараду до Василя Коваля, заступника Тараса Чупринки. Дотепер Орлан уже ввійшов у місцеві справи, запізнався з проблемами, і багато чого йому треба було переговорити не тільки з тереновими керівниками, але і з Проводом. Не всі справи можна було полагодити письмово. Він хотів скористатись Дубовим та з'ясувати їх йому, щоб той переказав Ковалеві. Як я опісля зорієнтувалась, Дубовий перебував у Луцькому р-ні.

Тут Орлан також взявся до налагодження справи Далекого. Він уже раніш був видав летючку, в якій з'ясовувалося становище Генерального Секретаріяту УГВР і Проводу ОУН щодо поведінки Далекого. її не розповсюджувано серед населення, лиш адресувалось до поодиноких керівних осіб з групи Далекого й залишалось у запечатаних ковертах у хатах, куди заходили люди Далекого. Ті забирали летючки, читали або передавали адресатові. Повстанці знали, куди заходять далеківці, бо часто відвідували ті самі родини ще з часів, коли не було непорозуміння. Місцеві підпільники з обох груп, особливо на нижчих постах, надалі втримували неформальний зв'язок між собою. Після видання летючки поодинокі повстанці з групи Далекого переходили на сторону справжнього підпілля. Однак цю проблему треба було цілком розв'язати. Для цього Орлан плянував зустрітися з середнім керівним складом групи Далекого, щоб особисто з'ясувати їм позицію Проводу і наладнати перебрання людей.

З криївки зв'язкових ми перейшли до бункеру Назара, що був збудований у невеличкім ліску. Бункер був зладнаний тільки на тимчасове перебування під час незимового сезону, і з минулого літа в ньому ще ніхто не жив. Очевидно, він був увесь вогкий усередині, покритий цвіллю, так що насамперед ми взялись його відчищати. Поживши в ньому тиждень, висушили його своїми легенями. Нас привели сюди Назар і Савка, опісля прибув ще один зв'язківець, Орлик, щоб один з них міг залишатись з нами в бункері, тоді як два інші відходять на зв'язки або полагоджують всілякі справи.

Побудовані в лісах, особливо в малих лісах і гаях, бункери провалювались деколи не тільки під час облав, а й зовсім випадково. Нераз пастухи, шукаючи лисячих нір, натрапляли на продухи-вентилятори, що виходили з криївок. Запихали туди грубий кусок димлячого дерева, надіючись викурити лиса. Добре, коли встигалось вискочити з бункеру і зловити "мисливців", тоді принаймні знали повстанці, чиї це діти, чи можна наказати їм, щоб мовчали, чи треба зразу покидати бункер і відрікатися від нього назавжди. Одначе діти нераз розбігались по лісі, і годі було озброєному повстанцеві шукати їх у білий день. Отже коли не знали чиї діти, також залишалось бункер.

Бувало, натрапляли на продухи, а то й віднаходили входи до бункерів жінки, що шукали грибів або ягоди. Те саме було з дроворубами. Минулого літа селянин зрубав деревце, що його Назар посадив у ящику, яким накривав вхід до свого бункеру. Через те ми обоє ніколи не залишалися самі, а завжди з нами перебував хоч один повстанець, що знав околицю і мав зв'язок з іншими групами.