ТИСЯЧА ДОРІГ

В південній Олександрійщині терен горбкуватий, важкий до ходу. Нам треба було поспішати, щоб за ніч добитись до наміченого на днювання бункеру; а тут мої чоботи, а також щонічні марші виснажили мене, і я не встигала дотримувати кроку. Зв'язківці, які кілька разів змінювались по дорозі, затурбовано сповільняли ходу, а якогось разу один з них не витримав, покрутив головою і каже до мене: "Ну й погана ходка у вас, тьотю".

Він і не бачив мене серед ночі, бо тільки що зв'язківці змінились, і мусіла я виглядати дуже жалюгідно у своїй "ходці", коли охристив мене "тьотею". Орланові воно дуже подобалося. Знов же через конспірацію він тут, на Волині, ніколи не звертався до мене по імени або псевді, лиш уживав слово "знаєш", а оточення адресувало мене тільки "подругою". Словом, я була вже так законспірована, що стала безіменною, але якось не надавала цьому ваги. Відтепер Орлан жартома звав мене "тьотею", а за ним і хлопці. "Здоровіть тьотю", - переказували йому на зустрічах або писали в записках.

З Олександрійщини ми перейшли в західню частину Рівенського р~ну, де й зустрілися з Уліяном. Його бойовики, Мороз і Січак, привели нас до криївки, там застали його і ще одного повстанця, Олександра. Вистачило побути разом лиш кілька днів, щоб побачити, яка інтелігентна і тактовна людина Олександер, а до того ще й був вродливий. У вільний час, особливо взимку, він писав вірші, деякі з них навіть непогані. Його збірка вийшла на Волині в підпільній друкарні, на жаль, не запам'ятала її назви. Тієї весни 1949 року Уліян призначив його надрайоновим провідником Клеванського н-ну. З того часу він діяв під псевдом Буйний.

ЛІТО НА РІВЕНЩИНІ

Уліян суворо додержував засад конспірації. Криївка маленька, навіть випростатися в ній не можна було на повний зріст, проте дуже добре замаскована. Всередині обладнання аж надто скромне. Вхід до неї влаштовано у хаті, й таку криївку можна було відчинити кожної ночі, але тут її відкривалось лиш раз на кілька ночей, коли треба було вийти на зв'язок або подати свіжу воду. Живилися повстанці сухими харчами.

Хоч як важко було жити в суворо визначеному режимі Уліяна, однак повстанці, що з ним проживали або лише спілкувались, дуже його любили й поважали. За невигоди він винагороджував їм щирістю, теплом в особистому наставленні та батьківською турботою за кожного вояка. Душа - не провідник, казали хлопці.

Уліян, якого справжнє ім'я було Анатолій, походив з села Кустин, Рівенської области. До війни був студентом політехнікуму в Познані і, мабуть, з того часу заанґажовании в ОУН. За німецької окупації вже займав визначний пост обласного референта Служби Безпеки. Тепер Уліян був окружним провідником Рівенської Південної Округи. Його скрупульозна конспірація мала також і негативний бік, вона обмежувала діяльність. Уліян дивувався Орланові, що той виходить узимку на зустрічі до цивільних людей. Також дуже стисло розглядав, кого висилати в сусідні східні райони з літературою, через що висилав рідше ніж інші провідники на такому ж, як він, становищі. Досвід, який набув у Службі Безпеки, позначався і впливав на його діяльність. Уліян не довіряв цивільним зв'язкам, волів висилати літературу підпільним шляхом, хоч воно тривало довше, але, на його думку, було певніше.

Я вже доволі наслухалась про нього від Орлана, який уважав Уліяна одним з найпомітніших керівників на ПЗУЗ, тож, зустрівшись/ віталася із загостреною цікавістю. Переді мною був чоловік, мабуть, у другій половині тридцятки, середнього зросту, русявий, з ясними очима і таким же ясним поглядом, з характерним, наче стесаним назад чолом. Його мова була пересипана дотепами і здоровим гумором, що в ті часи вже нечасто траплялося серед виснажених повстанців. Тим він відразу створював свобідну атмосферу. Але за привітністю я не могла не запримітити також і його допитливого погляду, яким мене дискретно час від часу наділяв, наче запитував: цікаво, яка то ти у своїй подвійній чи потрійній ролі.

Вони всі дивляться спочатку на тебе трохи йнакше, не так, як на свого побратима. Куди не проходиш, усюди мусиш проломлювати льодок повздержливости чи застереження, змішаний з цікавістю. Сприймають тебе як жінку, а не як подругу спільної долі. Зчасом звикнеш до того і набудеш техніки усування бар'єра, який тебе відсепаровує від них. Техніка аж ніяк не складна, коли жінка веде себе по-товариськи, привітна до оточення, деколи зажартує або й понарікає на невигідні чоботи. Така невимушена поведінка згодом стане частиною твоєї природи, і тоді ти вже забезпечена, ти осягнула універсальний ключ, яким легко прихилити до себе людей.

По всьому видно було, що це бункер зв'язкових, які затримувались у ньому тільки на короткий час. Навіть у сорок дев'ятому році не був він відповідним місцем для перебування провідника. Як виявилось, Уліян опинився тут непляновано, після того, як вирвався живим зі свого бункеру в 3долбунівському р-ні. Він розповів нам свою зимову пригоду.