ТИСЯЧА ДОРІГ

Опісля ми довідалися більше деталів. Бориса, що вискакував з бункеру останнім, скосив кулемет зараз же біля входу. Симона догнала куля у полі за півкілометра. Тільки Дорошеві пощастило добитись до сусіднього хутора, там він захопив коня і помчав у напрямі лісу, що був від бункеру за кілометрів десять.

Ґебівським загонам нетрудно було зорієнтуватися, куди добивався Дорош. Улітку він міг би відв'язатись від погоні, скритися на хуторі або у збіжжі в полі, а в тій порі тільки ліс залишався йому єдиним порятунком.

Тим часом переслідувачі радіозв'язком заалярмували оперзагін з Горохівського р-ну, і ті погналися на автах, загороджуючи Дорошеві дорогу до лісу. Під час погоні гебівська куля прошила йому плече, але, будучи фізично витривалим, він усе ще гнався на коні, тільки час від часу спинявсь і відстрілювався, сповільнюючи тим погоню. Вже ось-ось достигав лісу, коли розривна куля від горохівських оперативників, що заступили дорогу спереду, розпанахала йому живіт. Притримуючи рукою роззявлену рану, він гнався далі, поки не ранили коня. Тепер уже ворог оточував його з усіх боків.

З раненим конем Дорош ще заволікся на подвір'я недалекого хутора. Побачив на порозі хати перелякану жінку, що ховалась за одвірок.

- Ось і кінець, тітко, - промовив безкровними вустами у смертельній знемозі. Так опісля розповідала людям жінка.

Дострелив раненого коня, щоб не мучивсь, а тоді приклав пістоль до своєї скроні...

Траурною колядою рознеслось по селах:

Чи чули ви, люди, ту сумну новину...

В тій нерівній боротьбі смерть навідувалась до нас усе частіше. Але годі було звикнути до неї, і кожна свіжа втрата сповняла душу безмежним смутком і болем. Тепер у нас в бункері стало ще тихше, ми навіть поміж собою мало розмовляли.

Не було сумніву, що трагедія ще не закінчена й упадок бункеру в Несвічі потягне за собою жахливі наслідки. Ґебісти відразу арештували господиню і сина. Господар, який під ту пору був у млині, навіть не вертався додому і з того часу став переховуватися по людях. Вони і його, скоріш чи пізніш, дістануть у свої руки, але й від тих двох, що вже мали, побиттям і погрозами таки дізнаються про моє перебування в бункері пізньою осінню. Отже устійнять, що Орлан десь тут зазимував... Нам не довелося довго відгадувати їхні пляни.

18-го січня, на Щедрий Вечір, затривожений господар повідомив, що в наше й довколишні села наїхали автами війська МҐБ. З ними є кілька легкових авт, що вказувало на присутність високого начальства. Привезли з собою кухню і собак - певний знак що облави будуть тривати довший час.

***

Всі села Сенкевичівського р-ну були охоплені облавами. Проводили їх спецвійська з Волинської, Рівенської та Львівської областей. Перешукували ґрунтовно, так, як шукають, коли впевнені, що в даних місцях перебуває провідник, особливо коли він високої ранги. Перешукували всі господарства, без вийнятку, навіть своїх сексотів не оминали, а також ні голів сільрад та колгоспів. В облаві не брала участи місцева районна опергрупа. Обласне начальство знало, що районні оператив-ники подекуди ставляться поблажливо до довірених їм родин. У тій акції вони хотіли запобігти всяким недоглядам.

У Бископичах облава почалася з другого кінця хуторів, і кожного дня хатні нам доповідали, наскільки вона вже наблизилась до нас. Оповідали, в кого порозвалювали печі, де зривали підлоги, як копали в сінях, у льоху. Нас дуже непокоїв наш вхід до криївки. Тепер щодня дошки прибивано цвяхами, однак ми були свідомі того, що при таких точних облавах воно нічого не значило.

На другому селі, у Шклині, була ще одна невживана криївка, саме та, яку Дорош приготував на зимування для своєї ланки. Тиміш, що був з нами, знав її місце - він помагав її будувати. Те село також було охоплене облавами, але ми надіялись що, може, там уже перешукали. Я найбільше наполягала, щоб забратися з нашого бункеру, бо не вірила, що він устоїть в облавах. Також для родини спокійніше, коли всередині не буде живих людей. Наймолодша донька, Галя, якій було дев'ятнадцять років, вже так боялася, що розхворілась, бідна. Ми побоювались, що під час облави, коли один з гебістів тільки те й робить, що слідкує за поведінкою родини, по нервуваннях Галі може зорієнтуватися, що в них живуть повстанці.

Ніч була ясна, з тріскучим морозом, але, на щастя, на полях тільки забіліло, та не лежало ще багато снігу. Вдягнувшись у білі маскувальні плащі, ми залишили наш бункер. Такий плащ мав на зиму кожний повстанець на випадок, коли треба вийти з криївки. Підпільники, що зимували по хуторах, доволі часто ходили взимку між населення. Ми сказали нашому господареві, в який спосіб краще замаскувати вхід і, що, коли пройде облава, повернемось назад.

Полями добилися до хутора у Шклині, розбудили господарів. Ті розказують нам, що й тут ще шаліє облава, два дні тому шукали на цьому хуторі, але, Богу дякувати, обійшлось без лиха, нічого не знайшли. Тоді ми повідомили, що залишаємось у криївці.