ТИСЯЧА ДОРІГ

Обстанова в нашім бункері, як і харчування, були дуже скромні, але ми пристосувались, увійшли у триб такого життя і взялися до щоденних діл. Орлан прочитував звіти з літнього сезону праці та на їх підставі виготовляв свої звітування, писав статті до журналів, редагував надіслані статті, а я переписувала все те на машинці.

Узимку Орлан одержав цивільним зв'язком пошту з північної Рівенщини. Його повідомляли, що наприкінці листопада у Совпенському лісі загинув окружний провідник Шлюсар і надрайоновий Микола. Оба з групою повстанців перебували в лісі на постою. Мабуть, опергрупа або сексот їх підстежили, бо вже вдосвіта групу оточили спецвійська. Прориваючись з ворожого кільця, Шлюсар і Микола та ще один бойовик загинули. Жорстокі закони боротьби. Ще минулої зими ми проживали разом в одному бункері...

Щоб ширше орієнтуватися в подіях і ходах режиму, Орлан передплачував Радянську Україну, що приходила на адресу господаря. В тій хаті можна було собі дозволити на передплату газети, не викликаючи підозр. Усе село знало, що за всяких часів до нашого господаря приходили газети. Якщо квартирувалося в родини, яка досі не цікавилася пресою, тоді передплачувалось її подалі, часто на інших селах, і час від часу по неї заходилось.

Навіть сколектовані газети небезпечно було тримати в хаті. На випадок облави, це майже те саме, що підпільна література, гебісти догадувалися, для кого їх відкладалося. По селах уживали газету для курення цигарок з доморослого тютюну. Передплатник не тільки сам користувався нею, але й сусідів обслуговував, тому колекція газет, хоча б з одного тижня, була вже ґебістам підозрілою. Зараджувалося в той спосіб, що до часу, поки з'являлися повстанці й забирали газети, господиня застеляла ними в шафах, скринях, бо також і на те їх уживали по селах.

Дуже важко доводилося здобувати папір для друкарень. У західнїх областях неможливо було навіть купити паперу до машинописання без посвідки з бюра, яке замовляло папір. Його можна було дістати тільки в більших містах. У східніх областях було легше із закупкою, зате важче було його звідти перевезти. Небезпека напоротись на трус і зразу бути арештованим чигала на перевізника, якщо він не мав відповідної виказки. Доходило до того, що в деяких теренах підпілля використовувало шкільні зошити для друкування літератури, але й зошитів часто бракувало по крамницях.

У нас на ПЗУЗ найчастіше здобувалось папір наскоками на фабрики паперу, які були на Поліссі. Один з таких наскоків, пригадую, був на фабрику в Моквині. Звідтіль повстанці забрали кільканадцять центнерів паперу. В додатку, на Волині був ще запас, зроблений під час німецької окупації, і ним подекуди ще й до того часу поганялось у друкарнях та цикло-стилевих розмножувачах. Теренові клітини мусіли власними засобами забезпечувати себе папером.

Літературу та інструктивні матеріяли, що надходили від головного керівництва, і те, що Орлан сам видавав, я помножувала на машинці. Писала лише в кількості, якої треба було, щоб розіслати до членів Крайового Проводу ПЗУЗ та окружних провідників, отже, близько дванадцяти примірників. Переписувала на всілякому папері, почавши від першорядної мок-винської бібулки, скінчивши на шкільних зошитах, залежно від обставин і теренів, де перебували.

Попри прочитування газет і совєтських журналів, ми регулярно слухали новин по радіо, удень із Києва і Москви, а ввечері із закордону. Слухали передачі БіБіСі польською та російською мовами, тими ж мовами - Голос Америки, а деколи нам удавалося зловити передачі з Парижу й Мадриду. Нашу увагу найбільше притягали польські передачі БіБіСі, їх високий рівень та вдумливі об'єктивні коментарі. Замітніші вісті занотовували. Вони, а також прочитування преси, служили Орланові джерелом для Огляду міжнародних подій. Його він видавав що кілька місяців. Орланові Огляди мали широку популярність серед підпільників, які завжди цікавилися розвитком міжнародніх подій. Також населення, обмежене до режимної пропаганди вної преси, прочитувало їх із зацікавленням.

Одного вечора, слухаючи Голосу Америки російською мовою, ми почули повідомлення, що Голос Америки починатиме передачі українською мовою. Яка ж це була для нас радісна вістка! Ми тішились, як діти, що нарешті залунає в етері українське слово з вільного світу. Нетерпляче очікували того дня і пробували передбачити які то будуть оті передачі. Стануть вони моральною підтримкою народові в часи лихоліття? зогріватимуть його надією на краще майбуття? скріплять нас морально в нерівній боротьбі? і врешті - чи поможуть українські слова з вільного світу ширити правду в народі, за яку ми платили таку високу ціну?..