Читаем ТИСЯЧА ДОРІГ полностью

Через город пройшли межею, потім вийшли на поле. Ступили кілька кроків і відразу побачили, що справа безнадійна - ноги глибоко грузнули в розмоклу ріллю. Найгірше було зі мною, що постійно мала клопіт з чоботами. їх купувалось без примірки, на око, і завжди то завеликі, то замалі. Тепер у мене були завеликі. За кожним кроком я залишала чобіт у болоті, витягала його, взувала, а за той час другий застрявав. Пройшла не більше як двадцять метрів і вже була така виснажена, що сіла на мокру ріллю, скинула чоботи, взяла їх в руки та пустилась іти в шкарпетках. Але відразу ноги стали мерзнути, опісля задеревіли, як не мої, - це ж був щойно початок лютого. Ішла останньою, і вони оба не знали, що я визулась. Коли Орлан оглянувся, аж скрикнув: "Це неможливо, завертаймо назад - ти до ранку будеш в гарячці", - та наказав, щоб я взулася. Ми дійшли до польової доріжки, там я наділа сухі запасні шкарпетки й узула чоботи.

Однак вертатися вже ніхто не хотів. Не було іншої ради, ми вирішили йти таки дорогами, лиш обходити полями хутори, що при дорогах. На дорогах стояли величезні калюжі, хоч як ми старались іти тихо, наші кроки безжалісно відлунювали шльопанням по тих калюжах.

За нами була вже яка третина дороги. Якраз ми переходили широко розлитою на всю дорогу калюжею, як з двадцять метрів перед нами нараз блиснули яскраво двоє передніх світел з легкового авта. Ми вже майже пройшли калюжу, тепер завернули, хлюпаючи водою, тоді зійшли у поле. Не те щоб бігти, ми навіть іти не могли і сподівались, що ось-ось на голому полі освітять нас прожектором та загуркотять стріли. Я знову губила чоботи, але не визувалась більше. Не стріляли. Ми обійшли хутір і вийшли на іншу дорогу.

Опісля довідалися, що на тому хуторі ночувало начальство, одні з тих, що керували облавами. В авті ночував шофер. Він, мабуть, зачув наше шльопання по воді, злякавсь і засвітив світла в авті, але не побіг повідомляти начальників. Можливо, подумав, що це повстанці, бо цивільні не звертали б так нагло з дороги, але боявся виходити з авта, щоб не вбили його, а може, просто не хотів повідомляти, хто його знає...

Нам треба було ще раз зробити довгу дорогу полем, щоб дістатися до залізничної лінії. Там принаймні було сухіше. Здовж залізниці ми зайшли близько до Гірко-Полонки, де був бункер Дубового. В одному місці Тиміш подався на хутір до знайомих йому господарів, щоб провідати, який тут стан.

Підійшовши близько до місця бункеру, Тиміш і я затрималися подалі від хати, а Орлан пішов один. Господиня спочатку його не пізнала, відпекувалася, що нікого такого не знає, а тим часом заалярмувала Дубового. Врешті пізнала Орлана і відчинила двері. Дубовий вже вийшов на горище, занепокоєний. Побачивши Орлана, відразу догадався, в чому справа. Тоді закликали нас.

Вже розвиднялось, коли ми, втомлені до смерти, зайшли в бункер. Там застали Катерину й Ганну. Всі вони тут уже знали про упадок бункеру в Несвічі, про загибель Дороша та двох зв'язківців і також чули про облави в терен і нашого зимування. Крім загиблих, місце нашого бункеру знав ще Де-м'ян, на випадок, якби Орлан опинився в ситуації, в якій саме й опинився. Довідавшися про облави в Сенкевичівському р-ні, Дубовий вирішив вислати до нас Дем'яна, щоб з'ясувати, яка в нас ситуація, але затримався через відлигу. Хотів зачекати, поки примерзне земля.

Наближалися вибори в радянському "царстві", тільки не пригадую вже до чого. Завжди перед виборами влада заводила соцзмагання за виконання і перевиконання плянів. Змагалися між собою також районні та обласні МҐБ - котрий район більше зліквідує повстанців. Тому, крім регулярно заплянованих облав, що проводилися на підставі доказових матеріялів, перед кожними виборами проходили ще й "передвиборчі" облави, які, однак, були менш грізні за перші.

В Луцькому р-ні ще з минулого року було спокійно, якщо не брати до уваги постійних засідок опергруп. Такий стан був поганим показником, він вказував, що МҐБ сильно розробляє цей терен і відносним спокоєм хоче приспати чуйність підпілля. Ми були свідомі того, що це тиша перед бурею. МҐБ орієнтувалось, що в цьому районі проживає Дубовий, - минулого літа впала на одному з хуторів його запасна криївка з великою бібліотекою. Від заарештованої родини МҐБ, правдоподібно, довідалося не один деталь - хто і як часто заходив, коли, на як довго.

Перейти на страницу:

Похожие книги

100 великих гениев
100 великих гениев

Существует много определений гениальности. Например, Ньютон полагал, что гениальность – это терпение мысли, сосредоточенной в известном направлении. Гёте считал, что отличительная черта гениальности – умение духа распознать, что ему на пользу. Кант говорил, что гениальность – это талант изобретения того, чему нельзя научиться. То есть гению дано открыть нечто неведомое. Автор книги Р.К. Баландин попытался дать свое определение гениальности и составить свой рассказ о наиболее прославленных гениях человечества.Принцип классификации в книге простой – персоналии располагаются по роду занятий (особо выделены универсальные гении). Автор рассматривает достижения великих созидателей, прежде всего, в сфере религии, философии, искусства, литературы и науки, то есть в тех областях духа, где наиболее полно проявились их творческие способности. Раздел «Неведомый гений» призван показать, как много замечательных творцов остаются безымянными и как мало нам известно о них.

Рудольф Константинович Баландин

Биографии и Мемуары