ТИСЯЧА ДОРІГ

На Волині перебував серед підпільників визначний мистець-графік Ніл Хасевич, псевдо Зот-Бей. Він був родом з Волині, однак мені точніше не відомо, з якої місцевости. Своє мистецьке знання здобув у Варшавській академії мистецтв. Його графіка була ефективною зброєю в руках визвольного підпілля. В дереворитах, створених у періоді підпільного життя, Зот зображав недолю народу під радянським режимом і протирадянську повстанську боротьбу. Головно повстанській тематиці він присвятив найбільше своїх творів, втілюючи в них ідею визволення, вільного майбутнього життя і змальовуючи життя та побут повстанців.

Прибувши на ПЗУЗ, Орлан відразу нав'язав із Зотом-Беєм контакт, і вже через саме листування вони стали близькими приятелями. З листів Орлан пізнав його і вичував, що має діло з людиною дуже чутливої вдачі, особливо, коли затор-кувалось його мистецьку творчість. Вони спільно обговорювали тематику нових дереворитів. Свої завваження про виконані рисунки Орлан висловлював дуже обережно, щоб не вразити мистця, який досконало знав своє діло. Мабуть, Орлан був одним з дуже небагатьох, до чиїх завваг Зот прислухався. Був він незвичайно вартісна для підпільної боротьби людина ще й тим, що постійно вишколював нових людей, які опісля відходили в різні округи, де ілюстрували підпільні видання чи виготовляли кліша для друкарень. Часто вони самі компонували довершені картини. Зот так досконало навчив деяких техніки деревориту, що недосвідченій людині було важко розпізнати, чи це праця Ніла Хасевича, чи, може, котрогось з його учнів. Його графіку вміщувалось на сторінках брошур, на летючках або окремо, як самостійне гасло.

В Зота не було однієї ноги, ходив на протезі. Через свою інвалідність майже весь час сидів у бункері, лише час від часу, з огляду на безпеку, стару криївку замінювали йому на нову. Кожний свіжо виготовлений дереворит Зот пересилав Орланові, і в нього вони перебували. Кліша, що тематикою відповідали текстові тої чи тої брошури, Орлан віддавав до друкарні ім. Клима Савура, яка була приміщена в Луцькому р-ні. Після друку відсилали кліша назад до Орлана. В нашій криївці був станок, зготовлений до помножування графічних відбиток, і на ньому я й Адріян вибивали їх тисячами. Від нас вони йшли до друкарні, де їх доповнювано письмовим змістом.

Цього літа, 1950 року, ми поспішали з відбитками. Під осінь, як подовшають ночі, підготовлялася висилка невеликих груп повстанців з Полісся в рейд на Литву. В ті часи відділи УПА вже не діяли як військові одиниці, але коли треба було виконати завдання, яке вимагало бойових груп, тоді їх організувалось з колишніх учасників УПА. На зворотній сторінці наших відбиток у друкарні вибивали тексти звернень до балтійських народів - литовців, латишів і естонців. Окрема летючка була призначена до білорусів, через територію яких повстанці мали проходити. В цих летючках українське підпілля інформувало балтійців і білорусів про нашу визвольну боротьбу і закликало також і їх боротися проти російсько-больше-вицьких окупантів за свою незалежність. Ми висловлювали наші симпатії до них, що разом з нами ділили важку історичну долю.

На черзі була летючка до червоноармійців. З нею також треба було поспішати, щоб хлопці ще встигли розкинути довкруг літніх таборів ЧА. їх на Волині та Поліссі було кілька.

До червоноармійців друкувались летючки українською та російською мовами. В них роз'яснювалося, що вояки ЧА не мають причини обороняти російсько-большевицьку тюрму народів, іх повчалось, щоб у кризовий час вони застосували своє військове знання і зброю проти поневолювача їхніх народів. Окремі летючки були звернені до українців-червоноармійців. Однак їх сюди не присилано багато, а ті, що були, походили з віддалених областей і суміжних з Україною російських районів. Ми також друкували летючки, звернені до кавказьких народів - грузинів, вірменів і азербайджанців. Мені не відомо, чи і яким способом їх розповсюджувалося на Закавказзі. Летючки головно розкидували біля військових таборів, бо саме кавказці та середньоазійці становили переважну більшість червоноармійців по лагерах в Західній Україні.

В теренах дій Орлана літні лагери ЧА розміщувалися переважно в поліських лісах. Лагерні команди намагалися всякими способами запобігти спілкуванню солдатів з місцевим населенням і тримали їх у доволі суворій ізоляції. Одначе не могли повністю уберегти. Нераз ранками солдати знаходили порозкидані довкола табору летючки і встигали ознайомитися з їхнім змістом, поки їх від них не відобрали. Один з таких таборів був у Тучинському р-ні. Секретарка в лагері, росіянка, знайшла була летючку і прочитала. Коли, однак, дійшла до кінця та побачила клич: "Смерть Сталіну і його партійній кліці!" - скрикнула з жахом і, випустивши летючку з рук, проказала в розпачі: "Ох, єслі била б знала - била б нє читала".