ТИСЯЧА ДОРІГ

Літом 1950 року прийшла до Орлана пошта від його зверхника. В ній прибуло повідомлення про адоптацію Орлана в члени УГВР. Прийшли листи з ґратуляціями від Василя Коваля, Оси па Горнового і Петра Полтави. Рівночасно був надісланий примірник Звернення Воюючої України до української еміґрації, написаного минулого року, ще за життя Тараса Чупринки. Нам особисто прийшла ще одна дорога вістка. В листі Осип Горновий повідомляв, що наш син, Петрусь, росте здоровий, розумний, "вже читає книжечки". Настя опікується ним, як своєю дитиною. Добрий, незабутній Осип. Серед усіх тягарів і турбот він ще потрудився дістати вістку і зробити нам велике добро. Мені нераз до болю хотілося написати до Насті, попитати за сина, але не важилась її, напевне безнастанно підстерігану, наражати ще більше, як вона вже була наражена.

У пошті до Орлана від головного керівництва приходили деколи матеріяли із закордону, головно преса. З неї ми довідувалися про труднощі та нечасті успіхи наших земляків на Заході. Прочитавши про велику маніфестацію українців у Мюнхені, повстанці раділи, що вони ще не збайдужніли на чужині до болів свого народу. З періодика Бюро інформації УГВР, що його систематично, хоч нераз з перебоями, випускав Генеральний Секретаріят УГВР, ми довідались про загибель на території Чехо-Словаччини підпільних кур'єрів, які пробивалися на Захід. Між ними було двоє повстанців, що давніше перебували в карпатському бункері Полтави, - його співробітник Херсонець і командир охоронної боївки Мирон.

У серпні Орлан знову покинув бункер, відійшов на зустріч із двома окружними провідниками, Ярим із Ковельської округи та керівником Берестейської округи, псевдо якого мені не запам'яталось. З ним відійшов Адріян, і я залишилася на деякий час сама в бункері. Метою наради був перерозподіл оперативних засягів цих двох округ. На нараду прибули також два надрайонові провідники, терени дій яких заторкнула реорганізація, - Михайло і Віктор, їхні надрайони були вже у смузі Полісся.

Причиною нового поділу теренів був брак керівного персоналу. Інша причина полягала в пекучій потребі підпільників з організаційним досвідом для праці у східніх областях. На цій нараді скасовано Берестейську округу і її територію прилучено до Ковельської округи. Окружного Берестейщини призначив Орлан на пост окружного Житомирщини. Будька, який дотепер займав це становище, Орлан призначив на пост окружного Київщини. До того часу Будько дещо пустив коріння в Київщині й там вже частинно розбудував підпільну мережу.

Незабаром окружний Берестя відійшов на схід, взявши з собою знову групу повстанців з Берестейської округи. Загалом, рік п'ятдесятий був роком експансії підпілля з ПЗУЗ на Наддніпрянщину. Такі пересуви почались у Галичині давніше. В 1948 році Провід в Україні вислав крайового провідника Подільського краю Уласа в сусідні області - Хмельницьку і Вінницьку, із завданням поширити на їхню територію підпільну боротьбу.

В Ковельській окрузі ще досі не було друкарні. Для її зорганізування Орлан вислав туди подругу Ріту, і вона відійшла враз із окружним Ярим зразу після наради. Затруднена до того часу в друкарні ім. Клима Савура, Ріта була обізнана з роботою і тепер мала помогти в Ковельщині поставити працю в друкарні.

З кінцем сорокових років, коли Орлан обняв пост крайового провідника ПЗУЗ, тут проведено свіжий набір молоді в підпілля. Переважно це були хлопці, часто з середньою освітою, які прийшли в підпілля прямо зі шкільної лавки. Наші симпатики, вони помагали повстанцям, виконували їхні доручення. З бігом часу привернули на себе увагу МҐБ, їм грозило арештування. Власне такі загрожені були першим контингентом, який напливав у підпілля. З огляду на незвичайно важкі умо-вини, жінок у ті часи вербувалося дуже обмежене число. їх приймали лише тоді, коли МҐБ вже, як мовиться, наступало їм на пальці.

Свіжий набір вселяв багато надій. Молодь з ентузіязмом поринула у вир боротьби, і незабаром талановитіші вже вибивались на керівні пости. Проте над ними треба було наглядати, вони ще не дорівнювали старшим підпільникам у досвіді, що його ті набули впродовж років боротьби. Старі повстанці могли сповняти роботу навіть тоді, коли нераз порвався зв'язок і не було директив. Вони самі вирішували, що слід робити і як все таки віднайти кінець розірваної нитки зв'язку з Організацією.

Через кілька днів після відходу Орлана до мене навідалися вночі надрайоновий Дем'ян та Адріян. Вони були занепокоєні, по дорозі бачили заграву, що освітлювала небо вистрілюваними ракетами. Припускали, що хтось з повстанців найшов на засідку. Мене вістка стривожила, спитала, чи не міг проходити в тому напрямі провідник.

- Думаю, що ні - заспокоїв Дем'ян. - Антон і я відвели провідника до криївки, де він тепер проводить нараду. Це Антонова криївка, він доставляє туди харчі та забезпечує всім потрібним.