ТИСЯЧА ДОРІГ

Прийшла пошта до Орлана від графіка Зота-Бея. На здивування Орлана, з його листом була записка від Назара. Під час зими провокативна група МҐБ надалі водила Назара по хатах, нібито шукаючи зв'язку до підпільників. За тих кілька місяців оперативники, мабуть, вже звикли до нього і трохи послабили чуйність. Однієї лютневої ночі, коли заходили в хату, йому вдалося скритись між забудованнями та відв'язатися від провокативної групи. Назар добився до бункеру Зота, і той прийняв його, радуючись, як рідним сином. Там він дозимував і тепер ось повідомляв Орлана про свою ситуацію. Назар писав, що зголошується в підпілля і готовий прийняти відповідальність за наслідки його перебування в полоні. Зот, зі свого боку заступався за Назара, вважаючи, що більшої кари за ту, що він пережив, йому не належиться.

З Назара треба було списати протокол і відіслати до Головного Проводу. Цю справу Орлан доручив окружному Уліянові. Сам він не мав на те часу і, я думаю, не бажав цього робити. Був близький з Назарем, цінував його, і обом було б неприємно, коли б Орлан проводив цю процедуру. Протокол зізнань Уліян мав вислати до Василя Коваля, що він і зробив. Рішення прийшло через рік, навесні 1952 року. Врахувавши всі заслуги Назара в довголітній боротьбі, Провід вирішив залишити його в рядах підпілля з правом реґабілітаціЇ.

НА ПОЛІССІ

У липні ми залишили наш бункер і відійшли на північний схід, у Котівський ліс. Це вже Поліська низовина, але влітку, як повисихають мокляки, тут ще можна було вибрати неглибоку криївку принаймні для магазинування літератури, що проходила зв'язком. Ми розквартирувалися в лозяних гущаках і в них кілька днів упивалися вологуватим свіжим повітрям та без кінця зводили бої з цілими дивізіями комарів. Чекали на дату зв'язку з районовим Кручею.

Ось прийшов він зі своїм заступником Завзятим. Оба поліщуки, вояки УПА від самого початку її заснування за німецької окупації. Круча низького зросту, міцної, як корінь, будови, з кучмою густої, солом'яного кольору чуприни і такими ж густими бровами. З-під них сміялися двома квітками зацві-лого поліського льону його ясні очі. Він дослужився в УПА до ранги чотового, а після реорганізації йому доручено пост провідника Ківерецького р-ну.

Тут повстанці мали свої бази в лісах і зимували в них по бункерах. Однак вони недовго проживали у криївках, всього кілька місяців, поки лежав сніг. Напровесні, як тільки з'являлись у лісі перші чорні латки, залишали бункери і не вживали їх до наступної зими. Тому й фізично були здоровші за підпільників на Волині, а впарі з тим більш життєрадісні. Не те, що не могли б знайти місця на бункери в селах. На Поліссі населення ставилося до повстанців дуже прихильно. Оточені лісами, люди начебто менше боялися большевицьких репресій. Вони самі деколи ховалися в лісі, особливо під час вивозів на Сибір. Однак не визнавали конспірації. "Я б не будував криївки в селі навіть тоді, коли б мав пересидіти зиму на снігу в лісі. Через два дні про криївку знало б усе село", - нарікав Круча.

Та й самі повстанці вели себе ще по-партизанськи, і через те їм доводилося воювати частіше за інших. "Мені то більше до серця по-старому: раз боротьба, так ми повинні воювать, як полагається воякові", - доводив Круча. Його група минулого місяця затримала на дорозі авто, що везло гроші до району. Залякані службовці повискакували з авта і скрились у лісі, а хлопці здобули доволі значну кількість грошей. Немала підмога, але Круча не був надто захоплений здобутком, бо "розумієте, провідники зараз хочуть звітів. Два рази зробив би стільки, аби лиш не писати про це опісля. Мені воно ніяк не складається на папері".

Поки Орлан обговорював справи з Кручею, його заступник, Завзятий, розказав мені про себе. Старший брат Завзятого загинув в УПА, дружину і батьків вивезли большевики на Сибір, а донечка в районному містечку в чужих людей. Люди погані, кривдять дитину, і їй там дуже важко.

Дотепний Круча розповідав нам, яку то він має мороку з двома юнаками, яких прийняв у підпілля:

- Хлопці нічого, тільки вже забагато начиталися нашої літератури і відразу рвуться усвідомляти всіх, хто ще залишився несвідомим. Послав я їх та ще з одним старшим друзякою в село за харчами. У школі того вечора йшла вчительська забава, а на таке то в нас заїжджаються вчителі майже з цілого району, серед яких багато походить зі східніх областей. Довідавшись про забаву, мої новаки причепилися до старшого: "Ходімо та ходімо на забаву, а нумо усвідомимо вчителів". Вони знали, що там будуть переважно вчительки. І що думаєте? - намовили старого.

Двох увійшли до клюбу, один, як водиться, на стійці. Зразу стримали музику. Всі присутні насторожилися: чого вони тут зайшли і що від них хочуть? А хлопці до роботи, не марнують часу: зривають зі сцени портрети вождів, всякі там лозунги і рівночасно виголошують:

- Все, що тут поналіплювали, - брехня! Цілковита брехня! Україна поневолена російсько-большевицькими імперіялістами!