ТИСЯЧА ДОРІГ

Оба вони, Хома і Дмитро, були постійно в терені, до нас навідувались тільки тоді, коли приносили Орланові пошту зі зв'язку. Одного разу мало не загинули. Зайшли на хутір та заднювали там у клуні. Сполудня в'їхало нараз на подвір'я вантажне авто, повне емведистів, і стали обшукувати. Правдоподібно, їх підглянув сексот, коли надранком підходили до хутора. Вже не було де схоронитися, вони стали при стіні, зачаївшись за тонкою верствою соломи. Емведисти прошивали шпичками солому і треба було відповідно маневрувати, змінювати позиції, щоб не бути проколеними шпичкою. їхні автомати були вже відтягнені до стрілу, і Дмитро став нервуватись, але Хома привів його до ладу.

Їх не знайшли, і емведисти подалися на сусідній хутір, певне, думаючи, що сексот міг помилитися. Хома був свідомий того, що якщо шукали на підставі доносу, то ще раз вернуться і наново будуть шукати. Вирішили відійти до недалекого лісу. По дорозі зустрічали людей, що працювали на полях. Ті переставали робити і дивились їм услід, бо давно вже не бачили повстанців, що ходили б у білий день. Крім зброї, ще несли наплечники літератури, яка прийшла зв'язком. Не взяли палаток, їх залишили на хуторі, щоб легше було відступати.

Військо дійсно знову вернулося на той же хутір. Перешукуючи докладно, знайшли палатки. Заарештували господаря, забрали в район і зобов'язали повідомити, коли хлопці прийдуть за палатками. Для цього заінсталювали в хаті надавчий апарат (апарати мали також сексоти), яким господар повинен був негайно повідомити, коли Хома зайде до нього. Господар мав затримати хлопців, дати їм повечеряти, потім розповідати новини в селі, а тим часом опергрупа прижене з району і їх накриє. Якщо господар не виконає накладеного зобов'язання, його сім'ю вивезуть на Сибір.

Через кілька днів Хома таки зайшов до господаря. Він не знав, чи гебісти знайшли палатки. Нові важко було дістати, а без палатки неможливо повстанцеві обійтися. Зайшов ще й тому, що довіряв людям і був певен, що не видадуть його. Господарі все йому розповіли, про апарат теж, і віддали палатки, які гебісти навмисно залишили. Сказали Хомі, що доносити не будуть: "Вже краще нехай нас вивозять на Сибір, чим вас видавати. Тільки не заходьте більше, бо загинете, як зроблять засідку", - попрощався з ними господар.

Хома мав своїх симпатиків серед совєтської адміністрації, учителів, навіть міліції. Довіряючи людям, не був добрим конспіратором. З оповідань Олекси ми зчасом довідалися, що про криївку, в якій ми перебували, знала ще одна родина в іншому селі, до якої Хома нераз заходив. Господар з сусіднього села був знайомий з нашим господарем Савкою, і вони навідувались один до одного. Під час таких відвідин пізнав носові хусточки Хоми і Дмитра, які раніше прала його жінка, а тепер сушились на подвір'ї, де була криївка. Раз він навіть привіз хлопцям сала і просив господаря передати. Коли той відпирався, що не знає, де їх шукати, відказав, щоб "не говорив йому дурниць", і все одно залишив сало. Також, коли хлопці давали нашому господареві літературу до читання, він неділями покличе собі довіреного товариша і читають разом, а товаришеві каже, що, мовляв, знайшов під лісом оцю книжечку.

Як Орлан про все це довідався, і то принагідно, від Олекси, бо хлопці собі легковажили, він наче наступив босоніж на гарячу бляху. Давно вже не перебував у такій розконспірованій криївці.

Вхід до криївки був із льоху, що стояв з боку подвір'я. Неділями в дополудневих годинах господиня приносила нам теплої води в льох, і ми виходили по одному наверх покупатися. Однієї неділі, вже після купелі, я затрималася в льоху і розмовляла собі з господинею. Напроти, біля хати, стояв стіжок сухого сіна. Я дивилась через щілинку в дверях на подвір'я і бачила, як хатній хлопчик, йому могло бути років чотири-п'ять, бавився сірниками. Враз черкнув і кинув сірник набік, мабуть, обпік собі палець. Спалахкотів вогник, і полум'я блискавично, на моїх очах розповзлось по сіну.

- Вогонь! - затривожено промовила я тихо. Господиня кинулася на подвір'я.

- Люди, рятуйте, вогонь! - кликала в розпуці. З хати вибіг господар, старший син, стали збігатися сусіди. Стіжок майже притикав до хати. Вже не рятували сіна, тільки чоловіки вилізли на стріху, щоб не допустити вогню, інші виносили з хати все, що можна було винести, ще інші розгортали сіно, тягли воду з криниці. На подвір'ї повно людей, прийшов участковий міліціонер. А криївка не закрита, і вхід так побудо ваний, що зсередини не можна його замаскувати. В нещасті, родина й забула про нас. Щойно коли сусіди хотіли складати в льоху одяг, господиня спам'яталася, прибігла і замаскувала вхід. До того часу ми не знали, чи враз із вогнем не про валиться криївка. Через продухи до нас найшло повно диму, ми душились від нього, але, Богу дякувати, хату врятовано, пропало лише сіно, не буде чим прокормити корови через зиму.