ТИСЯЧА ДОРІГ

Згідно з вказівками Орлана, Олесь мав задержати зв'язкових до наступного вечора. Орлан також ще не передав своєї пошти, тепер; на підставі переказаного, виготовив удень ще одного листа і долучив його до раніше приготованої пошти. В цій пошті повідомив Коваля про свій плян відійти у Хмельницьку область. Увечері Олесь передав пошту, й ми ще тієї ночі вернулися до бункеру.

Я була рада, що відходимо в сусідню область. Хоч знали, що там повстанцям важко прожити, але та частина України була для нас викликом. Були переконані - в цьому історичному періоді ми там більше потрібні, як тут. У Західній також ставало вже дуже важко діяти підпіллю, нас залишилось небагато, й кожна акція, навіть незначний прояв, як організування продуктів, закреслювала кільця терену наших дій.

У червні ми троє відійшли в Кременецький ліс у старий бункер. Узимку там ніхто не жив, отож та сама історія, як усюди: криївка покрита плісенню, немає виміни повітря і далі проблема з доставою води, роздобуванням харчів, хіба що тепер стало ще важче. До того всього, спіткала нас ще одна невдача. Прибув Бурий і повідомив, що зустріч зі зв'язковими з Шумського р-ну не відбулася. А вони ж тримали зв'язок у Хмельницьку область, до окружного Скоба.

День до зустрічі Бурий і Чумак заднювали в лісі, в якому було визначене місце зв'язку. Надвечір донеслась до їхнього слуху стрілянина з напрямку лісу, де могли заквартирувати підпільники з Шумського р-ну. У визначеній годині вони обережно подались на місце зустрічі, одначе з другої ланки ніхто не з'явився.

Зв'язкова лінія, що перервалась, була змонтована щойно минулого літа, після загибелі Уласа. Тією лінією Коваль, потім Орлан вже вислали Скобові кілька тисяч грошей, знаючи, які важкі там матеріяльні умовини підпільників. Одначе Скоб відписував Ковалеві, що в його терені непогані умовини перебування. Він його повідомив, що вже нав'язався з підпільниками у Вінничині та що їм конче треба мати когось з вищих провідників, щоб керував їхньою працею.

Вправді до зв'язкової ланки в Шумському р-ні Уліян мав свої застереження - хлопці велись надто неконспіративно на ті часи. Орлан переповів Ковалеві завваги Уліяна, як був з ним минулої осени, але ні Коваль, ні, мабуть, Орлан не взяли застереження Уліяна серйозно до уваги. Уліян, колишній референт СБ на ПЗУЗ, серйозно ставився до нераз незначних хиб, яких неможливо було уникнути у наших ненормальних обставинах.

Днів через два ми довідалися від населення, що в Кременці МҐБ виставило на своєму подвір'ї тіла двох убитих повстанців. Розпитавши точніше про їхній вигляд, Бурий встановив, що це зв'язкові з Шумського р-ну.

Якщо в Уліяна було до зв'язківців застереження, то смерть звільнила їх від підозрінь.

Одначе навіть смерть зв'язківців не дала відповідей на всі питання. Вже з якогось часу тебе не виставляло тіл загиблих повстанців, щоб тримати підпілля в непевності, чи не попали вони живими в їхні руки. Така дезорієнтація гальмувала працю, створювала багато зайвих труднощів, виганяла людей з обезпечених криївок та змушувала пристосовуватись наново. Це давало в руки органам безпеки свіжий початок нитки, по якій нераз доходили до клубка. Також смерть повстанця зворушувала болем довколишнє населення, нагадувала йому, що боротьба ще триває. Такого зворушення режим собі не бажав. Він хотів, щоб народ чув про нашу боротьбу тільки з вістей, які формувала, тобто деформувала офіційна пропаганда. Але МҐБ цільово застосовувало різнородну тактику. Те, що цим разом показали убитих повстанців, могло мати або й не мати поважної причини - принаймні так ми думали, коли не було наслідків.

У наших умовинах завжди враховувалось, що зв'язкові можуть загинути, тому завжди монтувалося ще запасні зв'язки. Такий зв'язок був домовлений безпосередньо між Бурим і Скобом, з місцем зустрічі на пограниччі Хмельницької области. Інших можливостей нав'язатися зі Скобом не було, тож Орлан вирішив скористатися тим єдиним, висилаючи туди Бурого та Олеся, Дата запасного зв'язку була визначена близько двадцятого червня.

***

У червні прибув до Орлана Уліян і приніс із собою чимало сумних новин. Ранньою весною, в оточеній військами МВД хаті, загинув районовий Здолбунівського р-ну Матвій враз із іншим повстанцем. Матвій ходив з кулеметом, мав доволі набоїв, тому вони довго відбивалися з хати. У сусідстві була школа, де працювало кількоро вчителів зі східніх областей. Дітвора і вчителі зі сльозами в очах приглядались геройському безвихідному боєві двох повстанців проти цілої орди гебістів. Враз із ними все село тривожно вичікувало сумного кінця.

Вистрілявши весь запас набоїв, Матвій вийшов з хати.

"За тебе, Україно!" - вигукнув і впав, прошитий стрілами з ворожого кулемета. Його друг загинув у хаті.

Приніс Уліян ще й іншу вістку, гіршу своїми наслідками за попередню. Машиністка Уліяна, Ганя, попалася в руки емведистам, не витримала на слідстві, заломилась.