ТИСЯЧА ДОРІГ

Накінець Коваль спитав Орлана про його подружнє життя, про те, як воно в нього ладиться в наших умовинах, відколи я прибула на Волинь. Орлан признався мені, що поділився з ним своїм незадоволенням щодо моєї поведінки, мовляв, все мене обходить, у всьому хочу мати голос. "Леміш вислухав мене і тоді каже: ви також будьте вирозумілішим до неї. В тих обставинах нашим жінкам важче жити, як нам, і ми не повинні ще й дрібницями затроювати їм того життя. Те, що займає голос, - вони всі такі, а з другого боку, чому б їх не мало обходити все, що діється кругом них". Потім додав по задумі: якби була нагода, я б вислав жінок на еміграцію, їх вже не залишилося в нас багато...

Щойно після тієї розповіді я збагнула причину зміни у наставленні Орлана до мене і за те була вдячна Лемешеві. Його слова змусили мого чоловіка зревідувати свою поведінку супроти мене й не "обкроювати" моїх прав.

Орлан приніс від Лемеша працю Колгоспне рабство, автором якої був він же, Василь Коваль. Опрацював у ній питання колгоспної системи. На підпільні умовини, це був об'ємистий твір, а також найсолідніша праця на згадану тему, яка в нас вийшла.

Автор докладно проаналізував всі ділянки структури колгоспів, починаючи від організації. Описав постання трудових кооператив і з'ясував, чому вони були не на руку режимові, та, навпаки, чому селянство давало їм перевагу над колгоспами. Потім обговорив організування колгоспів та радгоспів, вичерпно розглянув сільськогосподарський статут і його застосування на практиці. Подав цифри заробітньої платні колгоспника і порівняв її з платнею колгоспної адміністрації. Ґрунтовно проаналізував трудодень і довів наявними фактами, що це підступна форма тяжкої експлуатації селянина. Далі спинився над державними податками від колгоспу, в натурі й грошах, потім - від колгоспника, теж у подвійній якості. Описав присадибну ділянку, те, скільки плодів можна було з неї зібрати та який податок колгоспник мусів за це заплатити. Розглянув "дисципліну праці" та зробив порівняння з такою ж у робітника, доводячи, наскільки вона гостріша в колгоспника, діти якого від чотирнадцяти років зобов'язані виконувати роботу в колгоспі.

Леміш тонко спостеріг усю перфідність совєтського закону, який так спрепарований, що на ділі не давав багато можливостей дітям колгоспників здобути вищу освіту. Крім оплати за школу, їм ще треба було платити податок за дитину як за особу, яка відхилилась від праці в колгоспі. Тоді йшов розгляд закону про охорону материнства і неповнолітніх - як його пристосовувано у практичному житті колгоспників.

На сторінках своєї праці Леміш висвітлив також систему правління доводячи, що колгоспники зовсім не мали впливу на вибір колгоспної адміністрації. Проаналізував, яка користь державі з укрупнення колгоспів. Описав ланку і бригаду: розкрив справжню причину скасування ланки і видвигнення бригади, аргументуючи життєвими фактами, наскільки з такої зміни скористала держава і наскільки вона ще більше висмоктувала сили колгоспника. З'ясував закладання колгоспів у Західній Україні, опісля порівняв заробіток колгоспника із заробітком найнижче оплачуваного робітника-бідняка, який працював у поміщика за польської окупації. В точному зізставленні, навіть мізерний заробіток бідняка був вищий від заробітку колгоспника.

Свою працю Леміш базував на двох джерелах - совєтських інформаційних документах, звітах, звідомленнях і на конкретних фактах, взятих безпосередньо з життя колгоспника. Власне ці два джерела він постійно конфронтував, підтверджуючи свої висновки цифрами, відсотками, конкретними прикладами, подаючи джерела інформації. Колгоспне рабство не пропагандивна брошура. Це об'єктивна наукова праця, в якій автор глибинно проаналізував колгоспне питання і тим розгорнув на всю ширінь панораму огидної експлуатації селянина в совєтській системі.

Протягом зими я переписала Колгоспне рабство на машинці, і на весні Орлан вислав по примірникові провідним людям на ПЗУЗ.

РІК 1953-ІЙ

Зимові місяці пройшли в підготові до весняної праці та нашого відходу у Хмельницьку область. Орлан виготовив до випуску чергові числа журналів За волю нації і Молодий революціонер. У додаток до метеріялів, принесених від Коваля, я й це друкувала на машинці, а Байда диктував мені і, коли мав час, читав трохи та вчився. В нас були труднощі з прохарчуванням. Що встигли хлопці придбати восени, не вистачило ні на півзими, треба було докупляти за гроші та робити це з великою обережністю. Однак не лише з прохарчуванням ми мали труднощі.

До писання статті про русифікацію Орланові була потрібна брошура Сталіна Основи мовознавства... як джерельний матеріял. Надруковано її як сміття, і можна було купити в кожному містечку. Написав він назву брошури на карточці та вислав нашу молоденьку господиню до Почаєва, щоб купила її в книгарні. Продавець прочитав назву, глянув підозріло на господиню і став випитувати, звідки вона і для кого купує книжку. Ця відповіла, що для вчительки, і назвала йому сусіднє село.