ТИСЯЧА ДОРІГ

Хоч який був невідрадний стан у підпіллі, Коваль розцінював оптимістично результати боротьби. Психічно та фізично виснажений, він, однак, був сповнений душевного спокою, який давала йому свідомість ваги проробленої праці та не змарнованого на малі речі життя. Як один з архітектів довготривалої повстанської та підпільної боротьби, бачив її позитивні наслідки. Боротьба наближалася до кінця, але ідея, в ім'я якої вона велась, вже увійшла в душу народу. Коваль вірив, що наша боротьба не помре зі смертю останнього повстанця. Вона буде дріжджами ферментувати в народі, поки в догідний час знову не відродиться, може, в іншій формі.

Від Коваля Орлан дізнався про долю кількох наших давніх друзів із Закерзоння, що перейшли на підпільну працю в Україну.

Колишній провідник Перемиської округи Григор став референтом пропаганди в Тернопільській окрузі. В тій окрузі вдалося гебістам спіймати двох зв'язкових, завербувати їх до співпраці і післати як "внутренників" назад у підпілля. Коли Григор проходив зі своїм бойовиком через їхню ланку, агенти зв'язали їх поснулих і віддали в руки МҐБ. Це сталося в 1950 або в 1951 році. МҐБ зімпровізувало відкритий суд над ними в Чорткові, на якому звинувачено їх, як і усіх інших повстанців, у діяльності на користь чужоземної агентури та у всяких нечуваних звірствах, ніби доконаних на населенню. Григора та його бойовика засудили на смерть і повісили в Чорткові.

Через тих же агентів попав у руки МҐБ окружний СБ Тернопільської округи. Його спіймали дискретно і теж запропонували співпрацювати з державною безпекою. Погодився на те, щоб викінчити агентів. Повідомив про них своїх зверхників, і після допиту "внутренників" зліквідували. Окружний СБ ще діяв один рік, поки не загинув.

Через рік після смерти Григора загинув на засідці його брат Щипавка.

Брат Старого, Орач, займав пост надрайонового СБ в Тернопільській окрузі. Його доля мені ближче не відома.

Колишній районовий Перемищини Олег займав пост окружного Золочівської округи Львівського краю. Власне в його теренах Коваль зустрівся з Орланом. Тоді Олег був на стоянці недалеко від них, і Орлан мав нагоду зустрітися з ним, але не зробив цього з конспіративних оглядів. Почувши це, я жаліла, що так зробив. Скільки радости він був би приніс Олегові, як же вдячний був би йому за таку зустріч. Тим часом доля вже готувала йому кінцеву путь. Загинув Олег навесні 1953 року, під час облав, там же, у Брідських лісах.

Сотенний із Закерзоння Громенко, який 1947 року відійшов у Західню Европу, прибув одного разу в Україну як кур'єр від ЗП УГВР. Приземлюючись парашутом у Карпатських лісах, нефортунно зачепився поміж віттями дерева й повис. Коли побачив, що до нього збігаються місцеві люди, обрізав шнури і, падаючи, зломив собі ногу. Громенка заховали в гущаку, але емведисти скоро його знайшли.

Нелегальна поява над територією дій підпілля чужоземного літака кожного разу викликала сильні облави. Вони дошкульно відбивалися на підпіллі, під час них гинуло чимало людей. Жертвою таких облав упав і сам Громенко. До пори зустрічі з Орланом Коваль ще не встановив - загинув Громенко чи потрапив у полон.

Полтава загинув, правдоподібно, разом із іншим членом УГВР і членом Проводу ОУН, псевдо якого було Максим. Вони перебували разом у бункері в лісі в районі Бурштину, Івано-Франківської области. Органи безпеки, мабуть, мали точні інформації про те, що вони в тому лісі перебувають, бо акцію проводили не тільки місцеві відділи МВД, але й Київ зі своїми спецвійськами. Війська щільно оточили ліс і тримали бльокаду, щоб ніхто з нього не прорвався. Перевіряли дослівно кожну пядь землі, поки не знайшли їхнього бункеру. Полтава і Максим вибрали смерть, а не полон.

Розповідаючи Орланові про загибель Головного Командира Тараса Чупринки, Коваль висловлював незадоволення тим, що командир зважувався на надто рисковні кроки. В тих часах ніхто з провідників уже не висилав поїздом чи автом кур'єрів, особливо, коли кур'єр, нехай лише приблизно, орієнтувався про місце перебування провідника. Чупринка рискував більше за інших.

У Чупринки, як майже в кожного підпільника, було підірване здоров'я, хворів на виразку шлунка. Він вирішив підлікуватися. Роздобув мундир військового старшини, вклав у кишеню підроблені документи й полетів літаком зі Львова до Криму на курорт. Пробув там декілька тижнів, підлікувався. Також їздив на Донбас, у Дніпропетровське та інші осередки у східніх областях. Хотів на власні очі побачити справжній стан в Україні, щоб знати, як і куди найбільше спрямовувати боротьбу. Робив це в час, коли тісна поліційна контроля слідкувала за діями кожного громадянина.