ТИСЯЧА ДОРІГ

Увечері Орлан вже відходив у дорогу. Всі вийшли в ліс, і він, взявши мене набік, сказав до мене: якщо наше спільне життя робить мене нещасливою і я думаю, що в іншому середовищі буду почуватись краще, він дає мені можливість вибору. Вже поговорив з Уліяном. Якщо хочу, можу зазимувати в його, Уліяна, криївці.

- Добре, - відповіла я, - піду до Уліяна.

Ми стиснули долоні на прощання, холодно, мов чужі, і він щез поміж деревами. За все наше подружнє життя він вперше відходив від мене загніваний. Хто зна, чи вернеться живий, а як і повернеться він - чи застане мене серед живих. Як тоді жити одному з нас із таким тягарем... Він ще далеко не відійшов, ще чула тряскіт сухих гілок під його ногами, а гнів цей вже каменем гнітив мою душу. Але вже що буде, а покищо побудемо наодинці, переосмислимо наші взаємини і, може, ще знайдемо спільну мову, якщо... тим часом не загинемо.

Під Кременцем я прожила ціле літо. Переписувала Уліянові на машинці матеріяли, приготовляла хлопцям їжу. Вони всі переважно були в терен і зі своїми обов'язками, а я залишалась з Олесем. Він походив з Шумського району, був з 1923 року народження, лагідної вдачі та милий виглядом. В УПА від сорок третього, боровся спершу проти гестапо, опісля - проти військ МВД. В розмовах часто жалів за "кращими" часами. "В цьому ось лісі кожний горбок нагадує мені котрусь із баталій, які ми зводили тут минулими роками. Ліс гудів життям, та й вас, жінок, було тут чимало..."

Це було колись, а тепер стало трудно жити в цьому лісі ще й через брак води. Криївка вибрана високо на горі, і вода там залягала так глибоко, що неможливо було до неї докопатися всередині бункеру. Найближча криничка й потічок були за три кілометри від нас, стільки ж, як і до села, і біля них опергрупи постійно тримали засідки. Ходили до села по воду, але й на поблизьких хуторах були засідки. Хлопці приносили її в банках, на своїх спинах, тому з водою ми були дуже ощадні, вживали лиш до варення і миття посуди та до чищення зубів.

Великою благодаттю для нас був дощ. Жодна музика в житті не сповнювала мене такою радістю, як гуркіт грому в Кременецьких горах, опісля - шум дощу в лісі. В такій порі ніхто не шлявся по лісі, навіть опергрупи сиділи десь під палатками. Тоді ми мигцем вискакували наверх, розпинали під похилим кутом палатки та підставляли банки на воду. Деколи вдавалось нам наповнити всі банки, і після такого успіху ми могли помитись, а я ще й випрати мою білизну. Чоловічу білизну носили прати в село, мого не брали, щоб не розконспірувати перебування в тих околицях жінки. Тут уже не було місцевих підпільниць.

З початку вересня прийшла пошта до Уліяна від Орлана. Він уже повернувся від Лемеша і подався прямо до новозбудо-ваного бункеру, де плянував зимувати. Бункер викопали Бурий, Чумак і Степан, які й завели його туди зі зв'язку. В пошті прийшли комун ікати про загибель двох визначних керівників нашої боротьби. Зимою 1951/52 р. загинув заступник голови Генерального Секретаріяту УГВР, член Проводу ОУН, майор УПА Петро Полтава. У травні того ж, 1952 року також не стало крайового провідника Південно-осередніх земель Уласа.

...Прийшла вістка, перед якою я тремтіла всякий раз, коли до Орлана надходила пошта від Проводу. Не стало Полтави, відійшла у засвіти найшляхетніша людина, яку мені довелось зустріти в житті. Скільки то утратила наша боротьба з його смертю, та й не тільки боротьба, - світ утратив одного з найкращих Господніх сотворінь на землі. Хто ще залишився? Тут, на Волині, лиш Орлан та Уліян. Тепер надходить уже їхня черга, наша...

Надіслано у пошті від УГВР список повстанців, нагороджених, у зв'язку з 10-річчям УПА, медалею "За боротьбу в особливо важких умовах". Нагороджені були всі живі повстанці на Кременеччині - вони бо всі віддано боролись десять років у лавах УПА і визвольного підпілля. Були посмертні нагороди і також нагороди, призначені цивільним особам за їхню жер-твенну допомогу нашій боротьбі. Орлана і Уліяна УГВР нагородила Золотим Хрестом Заслуги і медалею "За боротьбу в особливо важких умовах", на східніх землях Роман і Мороз були нагороджені Срібним Хрестом Заслуги, і Роман дістав від УГВР підвищення до ранґи поручника. У списку нагороджених було й моє ім'я - медаль "За боротьбу...", срібна зірка за поранення і Бронзовий Хрест Заслуги в 10-річчя УПА.

Медалею "За ббротьбу..." УГВР нагородила, здається, кожного повстанця в Краю, але не призначила її нікому, хто проживав поза його межами. У списку нагород були також імена осіб, які проживали поза батьківщиною. За їхню працю для визволення України їх нагороджувала УГВР Хрестами Заслуги різного ступеня. Між ними було ім'я Лева Добрян-ського зі США. Хоч отримані нагороди не виблискували медалями на наших зношених мундирах, ми заховали їх із вдячністю в серце, і вони скріпляли нас на тому найважчому етапі боротьби.