ТИСЯЧА ДОРІГ

Розповів мені Орлан про трагічну долю вже покійного Уласа, його друга і земляка. Почавши з 1949 року, Улас займав пост крайового провідника ОУН на Південно-осередніх землях, до яких входили Хмельницька і Вінницька області. Протягом двох років праці Улас розбудував там організаційну мережу і значно поширив коло симпатиків серед цивільного населення. Але машина державної безпеки пронюхала його діяльність і запустила свій мотор. У лютому 1951 року Улас вийшов на зустріч до симпатика, що була визначена на одній з вулиць у Вінниці. Коли підходив до місця зустрічі, на нього зненацька накинулись ґебісти. Він ще встиг вистрелити з пістолета, однак лиш поранив себе. Його відразу відтранспортували до Київської слідчої тюрми і там вилікували у в'язничній лікарні.

Маючи у своїх руках Уласа, МҐБ не летіло на дрібничку. З ним поводились чемно, добре відживляли і водночас переконували, щоб повернувся до "мирного" життя, що влада простить йому провини: "Ти ж не дурний, сам бачиш, що ви всі призначені на винищення. Виходь на волю і живи, але... за свої злочини мусиш оправдатися перед владою".

Улас збагнув, яке "виправдання" вони від нього забажають. Вирішив заграти з МҐБ, використати нагоду і повідомити підпільників у його терені, щоб не користувалися старими місцями, і тим врятувати те, що можливо врятувати. Сказав до гебістів приблизно таке: вони його не переконають у тому, що підпілля - це злочинці, однак бачить, що підпільна боротьба тепер безнадійна і безперспективна. Йому шкода людей, вони даремне мучаться по криївках, бо вкінці всі будуть знищені. З тієї причини вирішив помогти органам безпеки вивести їх з підпілля.

МҐБ хотіло великого. Дали йому завдання відійти до Коваля і вбити його. За те подарують життя і волю йому і всім людям, кого він виведе з підпілля. Навесну Уласа випустили з тюрми. Перш ніж відійти до Коваля, він сконтактувався з повстанцями в своєму терені, щоб їх попередити й остерегти. Тоді вже подався в дорогу.

Улас прибув до Коваля, розказав йому про все і з'ясував стан, який заіснував на його терені. Як кожний спійманий, глибоко переживав свою трагедію. Він прибув до Коваля влітку. Командир затримав його біля себе через зиму, впродовж якої Улас написав дві праці: Перспективи розвитку національно-визвольної боротьби в Східній Україні і другу, пов'язану тематично з першою, - про життя і національну свідомість сучасних східніх українців. Подані в них факти та проблеми основувались на власному досвіді пережитого і побаченого, на спілкуванні з населенням, з людьми різних соціяльних прошарків. Улас твердив, що легше організувати протибольшевицький резистанс серед заможнішого населення, в підміських селах, які торгують з містом. Воно вже забезпечене найнеобхіднішими засобами до життя, тому спроможне задуматись над іншими вартостями людини. Згідно з оцінкою Лемеша й Орлана, ті дві брошури Уласа мали бути найкращі з-поміж виданих на цю тему в підпіллі. Брошури приніс Орлан з собою, і взимку я переписала їх у кільканадцяти примірниках на машинці, щоб весняною поштою Орлан міг розіслати до людей на ПЗУЗ.

У травні 1952 року. Улас вертався на схід. Коваль відпустив йому десять повстанців, які відійшли разом з ним. Однак не дійшли далеко, на одному з їх постоїв війська МҐБ оточили їх, і вони всі загинули в нерівному бою. Може, й попався хто з них пораненим у руки МҐБ.

Уласа не було вже ким заступити, тому Коваль передав Орланові його терени. Доручив йому сконтактуватися з окружним Хмельницької области, Скобом, зв'язок до якого вже був наладнаний. По смерти Уласа, того ж літа 1952 року, Скобові пощастило нав'язати контакт з Шумським р-ном. Ним він вже посилав листи до Коваля і домагався, щоб вислали їм провідника на місце загиблого Уласа. Без керівника самим підпільникам важко було вести роботу. При зустрічі з Орланом Коваль порушив ту справу, вони її обговорили і домовилися, що на черговий рік, якщо там умовини не погіршаться, Орлан відійде і закріпиться у теренах, де діяв Улас.

Казав Орлан, що Коваль значно подався фізично. Він важко переживав загибель Уласа враз із десяткою повстанців. Більше за жахливі побутові умовини його з'їдали жертви в людях. Слухаючи звідомлень Орлана про втрати на ПЗУЗ, запалював дрижачими руками цигаретку від цигаретки і нервовими кроками вимірював бункер. Хворів на виразку шлунка, з цинги йому повипадали зуби, В Галичині було важче повстанцям, як на Волині, їм доводилося перебувати в бункерах здебільшого по лісах. На Волині, де ще не знесено хуторів, легше було збудувати криївку та зорганізувати харчі.