ТИСЯЧА ДОРІГ

Історія Гані сумна. Минулого літа Уліян відправив її зимувати в Острізький р-н. Пізньою осінню, коли вже не відбувалися зв'язки, загинули на засідці повстанці, з якими вона повинна була зимувати. їй одинокій довелось пересидіти всю зиму в бункері. В неї була туберкульоза, вже минулого літа Ганя сухо кашляла. В бункерах, при поганому відживленні, її стан погіршувався. На щастя, криївка, де вона одна жила, була на хуторі, і господарі навідувалися де неї. Одначе вони не могли заопікуватися нею, краще підживити, бо самі були дуже вбогі.

Ганя мала домовлену зустріч з Уліяном навесні 1953 року в лісі, в Мізоцькому р-ні. Уліян раніше доручив Чумакові вийти на ту зустріч, але Чумак забув про неї, і Ганя зосталася без контакту з підпіллям.

Після безплідного чекання в лісі, голодна, не виспана, пішла у своє родинне село Дермань, до рідної тітки, щоб поживитися і відпочити. 

Наступного ранку прийшов до тітки колгоспний бригадир виганяти на роботу в полі. Тітка боялася залишати саму Ганю в хаті. Вона висварилася з бригадиром і заявила, що не піде на роботу.

Незабаром після бригадира прийшли голова колгоспу з міліціонером, оба при зброї. Вони не були місцевими, їх у Дермань наслала "власть". Побачивши непрошених гостей на подвір'ї, тітка видимо налякалась. Вони це запримітили і стали перевіряти хату.

Ганя мала при собі пістолет, але не стріляла до них, не відобрала й собі життя. Не стало їй відваги, чи, може, пістоль затявся, чи, просто, не схотіла цього робити? Вона одинока знала відповідь. Міліціонер завів її у сільраду, повідомив район, і незабаром пригнало до Дермані авто з військом МВД.

Через декілька днів гебісти розкрили криївку в лісі та другу - в селі Півче, в якій Орлан і я перебували з Ганею минулого року. Ніхто з підпільників не загинув, якраз тоді не користувались криївками, проте не відано було, як багато вона їм на слідстві сказала або не сказала. Ганя була знайома з Бурим, знала, що він діяв у Кременеччині. Вона бачила, що минулого літа ми туди відійшли з ним.

Кременеччина, отже, стала підмінованим тереном, і сидіти в цьому лісі не було розумно. Наша криївка, яку вживали вже другий рік, почала виявляти небезпечні познаки. З видовбаної землі, замаскованої в потічку, весняні води змили чорну верству, і тепер там жовтіла глина. Якщо в тім місці не було окопів з війни, значить, земля з бункеру. Стежки, що втоптались до криївки, хоч ледь видні, наше око та око опера-тивників могло запримітити.

Вернутись до села у криївку, в якій ми зимували, Орлан теж не міг. Якраз коли ми відходили звідти, напоролись на чоловіка недалеко хати. Ми сховалися за дерева, але несвоєчасно, і не було запоруки, чи він не запримітив нас, чи не побачив, що ми при зброї. Не бувши певними, чи той чоловік нас доглянув, ми його не чіпали і навіть не дізналися, хто він. Раз воно так - значить, бункер вже не до вжитку.

Уліян радив Орланові відійти з ним у Гурбенський ліс, у нього там були знайомі люди в довколишніх селах. У такій очевидячки непевній ситуації я також схилялась до сугестії Уліяна, але Орлан тримався іншої думки. Він уже був наставлений до відходу в Хмельницьку область і тепер чекав, поки прийде в цій справі відповідь від Коваля Знав, яка буде відповідь, вони її обговорили ще минулої осени, але, якби заіснувала непередбачена ситуація, Леміш міг змінити пляни Орлана. Також треба було зачекати й побачити, чи відбудеться запасний зв'язок з Хмельницькою областю.

Раніше зв'язкові з Шумського р-ну говорили Бурому, що під час зустрічей зі зв'язковими з Плужнянського р-ну Скоб завжди перебував поблизу місця зустрічі, сподіваючись, що, може, зв'язком прийде новий провідник. Тепер Орлан узяв це до уваги і листовно викликав Скоба прибути враз із Бурим. Орлан, звичайно, враховував можливість агентури, беручи до уваги, що ті люди якийсь час не мали зв'язку з організацією. З тих зглядів місце зустрічі було визначене не в лісі, а в полі, де краще можна зорієнтуватись і почути стріли. Бурий мав сам підійти на визначене місце, а Олесь - затриматися на такій віддалі, щоб бути поза можливим колом облоги. Якщо б Бурого зненацька схопили, без стрілів і крику, то після домовленого часу Олесь повинен був відійти. На цей випадок Орлан домовився лише з Олесем про місце зустрічі. Щойно коли Бурий вернеться щасливо зі зв'язку, Олесь повинен був йому передати місце домовлення з Орланом.

Уліян довго не затримувався у Кременеччині, відійшов зараз по нараді з Орланом, але мав з ним ще раз побачитися на початку липня, перед тим, поки Орлан подасться на схід.

Коли Бурий відійшов на доволі далекий зв'язок, ми обоє враз із Байдою покинули бункер і перебували наверху, в лісі або в полі, у збіжжях. Довіряли людям, але обережність була засадою. Уліян часто казав: у нас немає дрібниць, нераз мала справа помножується багато разів і виходить серйозна проблема.