ТИСЯЧА ДОРІГ

- І в нас є жертви, але не такі вже численні, як тут, - пояснили мені.

Орлан не міг відразу відійти, бо цими днями мав відбутися зв'язок на лінії до Лемеша і він чекав на пошту. Вдень ще виготовив листа до Лемеша. Певне, повідомляв його про зустріч зі Скобом та про свій намірений відхід на схід. У лісі не було безпечно перебувати всій групі. Орлан затримав Скоба, а його зв'язкові вернулися того ж вечора у свої терени, домовившись зі Скобом про зустріч уночі з 9 на 10 липня. Чумак та Олесь подалися на зв'язок, а Орлан зі мною, Бурим, і Скобом вернувся до нашої криївки в лісі.

В наших преважких умовинах люди здебільша виглядали старші за свої літа, через те й важко було вгадати їхній вік. Проте Скоб непогано тримався. Судячи з вигляду, був між 1918 ~ 20 роком народження. Походив з околиць Галича, учитель із фаху. Член ОУН, вступив у підпілля під час німецької окупації. В нього була жінка та син. Жінку вивезли на Сибір, а сина МВД примістило в дитбудинку. Здається, ще в сорокових роках підпільний провід призначив Скоба на підпільну роботу в Хмельницьку область. Усе це він сам розповів мені під час спільного перебування в бункері.

Тих кілька днів мені доводилось добре опановувати себе, щоб нічим не виявити, що, не зважаючи на поважний підпільний стаж, Скоб робив на мене погане враження. Був худий, середнього зросту, з рештками рідкого ясного волосся на майже вилисілій голові. Вилинялої краски очі безперервно бігали, перескакували з предмета на предмет. Власне його очі, а також претенсійні манери, вже такі неприродні в наших умовинах, та ще й інші, нечітко окреслені суб'єктивні познаки викликали в мене антипатію до нього.. Правду кажучи, він не був за всі ті роки єдиним винятком. У постійних мандрівках я завжди зустрічалася з новими людьми і подекуди натрапляла й на таких, що з ними було важко спілкуватися. Згадати хоча б надрайонового Ківерецького н-ну Віктора. Всю зиму прожили в однім бункері, однак не визбулися холодку, що панував у наших взаєминах, ревно приховуваного ним і мною. Але з Віктором було йнакше. Я не любила Вікторової понурої вдачі, однак відчувала його чесність. Щодо Скоба, то якраз чесности не відчувала, щось він вивертав мені всередині, і я силкувалася бути до нього ввічливою.

Як звичайно, харчі в бункері були погані. Скоб кривився, не міг їсти їх, казав, що хворів на виразку шлунка. Дуже намовляв Орлана вийти з криївки і заквартирувати наверху, на що Орлан йому рішуче відказав: "У терені залишаються інші підпільники, і не треба розконспіровувати лісу". Він, хоч хворий, проте охоче йшов з Бурим у село по воду чи по харчі та кожний раз рапортував Орланові. Нам воно виглядало незвичним - тут уже давніше відкинули військову форму, ми жили, як одна родина, а провідник був її головою. Видно, на теренах, де діяв Скоб, ще затримали стару форму. Як і йо\о бойовики, він багато розповідав конкретних фактів про свою підпільну роботу, поки Орлан не звернув йому на це уваги.

У Скоба була запасна нейлонова сорочка, недоступний для підпільників люксус, і свіжий новий рушник з мережею, зробленою, мабуть, жіночою рукою. Не від жінки, вона на Сибіру, може, мав іншу, подумала собі, але не спитала, це була його інтимна справа. Також мав він машинку до голення. Колись, ще 1945 року, і в Орлана вона була, одначе тепер уже ніхто в нас її не мав - важко було купити жилетки, так що всі користувались бритвами. Знов же я вголос висловила своє спостереження.

- О, на наших теренах це не проблема, там є жилетки, - відповів мені на це Скоб.

6-го липня повернулися зі зв'язку Чумак та Олесь з поштою від Коваля. Вони принесли від нього відповідь на Орлансвий перший весняний лист.

У мене була звичка слідкувати за виразом обличчя Орлана, коли він прочитував надіслану йому пошту. Воно мені говорило, коли приходила жахлива вістка. Тепер також бачила, що він довідався щось дуже погане, і спитала, що сталося.

- Збожеволіти можна, - відповів.

Леміш повідомляв, що Василь Охримович попав на зв'язковій лінії в руки агентів МҐБ. Враз із ним спіймали також зв'язкового, якого дав йому Леміш. Розуміється, в руках органів безпеки опинилися всі речі, що були при Охримовичеві, головно нотатник з домовленими зустрічами і кличками. З поміччю здобутих документів державній безпеці вдалося до весни доволі точно устійнити місце бункеру Лемеша, що був у Брідських лісах. Ґебісти кинули на ліс облави, в розпалі яких Лемешеві та всім мешканцям бункеру вдалося в останньому моменті вирватися з нього і врятуватись. Хлопці встигли захопити з собою тільки зброю, а Леміш - свій нотатник зі зв'язками.

Ґебісти знайшли бункер, однак не розкривали, чекали, чи не повернеться до нього Леміш. Це його головна квартира, були там усі потрібні до праці речі, бібліотека, підручний архів, а також найновіші звіти. Навіть коли створювались найважчі обставини, людям, особливо в позиції Лемеша, неможливим було обійтись без відповідних матеріялів та інформацій.