ТИСЯЧА ДОРІГ

Моя правда, може, в ранніх роках була сповнена запалу і романтизму, але з бігом часу облетів пієтизм, і відтоді вона постійно вигострювалася і кристалізувалась на фактах життя народу. Воно, те життя, було настільки трагічним у всіх його площинах, духовій ще більше, як матеріяльній, що жодна ціна, яку доводилось платити за його рятування, не була завелика. На наших очах окупант спихав народ до загибелі, добивав його мову, а помагала йому в тому ціла армія доморослих лакеїв, що нахвалялись своїм козацьким походженням. Чим же та якими аргументами слідчі враз із міністрами могли замінити моє розуміння істини, розуміння смертельної небезпеки, що Дамокловим мечем зависла над народом.

Одного дня в серпні знов повели мене до міністерства в контору на третьому поверсі. По дорозі Аґеєв сказав, що йду до знавця справ підпілля і його опінія важить тут багато.

Мене зустрів високий кремезний чолов'яга віком під п'ятдесятку, в ранзі полковника. В нього були відразливо різкі сині очі й губи, вигнуті підковою чи то в усмішці, чи то в гримасі. Він не силкувався бути ввічливим, лише відразу привітав мене уїдливим насмішкуватим тоном:

- Ну, що? Змінила вже свої погляди чи ще далі думаєш про бункери? Бо то знаєш - вовка завжди тягне до лісу, - і засміявся, вдоволений своїм саркастичним дотепом.

Я зігнорувала його мову й похмуро мовчала.

Тоді він до мене, вже поважним тоном:

- Скажи, ти любиш своїх дітей? - і зразу же поспішив із зауваженням, що йому не дуже віриться в те, бо йнакше не залишала б їх у чужих людей напризволяще.

Тим мечем вони всі мене найгостріше і найчастіше ранили. Я зігнорувала і це його питання і все мовчала. Тоді він узявся до головного: чи знаю, де перебуває Леміш, і чи хочу помогти їм, тобто привести на зустріч так, як нас привів Скоб.

- Я Лемеша не знаю, ніколи його не бачила.

- Ну, але він знає, що ти жінка Орлана. Орлан висилає тебе, щоб усно з'ясувала йому про стан на сході. Він з тобою прийшов би.

- Думаю, що ні, - не згодилась я з його міркуванням. Він лиш посміхнувся.

- Яку підпільну літературу вивчала?

- Усю, - кинула сердито.

Він поставив мені ще якісь питання, але я мовчала або відказувала одним словом. Витворилась холодна і неприємна атмосфера. Не затримував мене довго і закінчив візиту реплікою:

- Бачу, ти ще не забула Декалогу.

По дорозі в камеру Агеєв невдоволено буркотав:

- Ти поводилась, як ображена пані, забула своє становище. Говорила з важливою людиною в міністерстві, тепер не знаю, як далі підуть ваші справи.

Ця візита була тим характерна, що обі сторони поводились природно і не загравали. З усіх них цей полковник мене найвлучніше розцінив. Він ніколи мені не вірив і до кінця залишився моїм великим противником.

Наближався кінець серпня. Я знала, що на початку вересня вже діяли осінні підпільні зв'язки. Хотілось якнайдалі відсунути той рокований час, але він послідовно насувався, і я з жахом очікувала, які "трофеї" назбирає МҐБ тим разом. Хтозна, чи не вдасться їм приманити також і Лемеша... Ця думка так тривожила мене, що особиста доля, моя і мого чоловіка, посувалася на другий плян. Що сталося, того вже не завернеш, але нехай би на цьому був кінець.

На зв'язок до Лемеша мене не висилали. Тоді навіть не водили на допитування. Зате кілька тижнів раніше слідчий детально випитував про можливості нав'язання контакту з Лемешем. У мене їх дійсно не було. Старалася переконати слідчого, щоб не висилали Скоба на зв'язок. Собі до помочі наводила засади конспірації і впевняла, що їм напевне не вдасться, бо "навіть пересічному зв'язковому було б видним, що справа неясна". Слідчий слухав з безвиразним обличчям мої аргументи, деколи не погоджувався з ними, то знов додатково перепитував, але нічим не прозраджував, чи повірив у них. Він опісля піде до свого начальника і переповість почуте від мене. Тоді зроджувалася слабенька надія, що, може, завагаються і не вишлють Скоба на зв'язок до Лемеша.

Розуміється, МҐБ ще більше натискало на Орлана, в цьому я не сумнівалася. Але наитрагічнішим було те, що МҐБ могло робити свої ходи без помочі Орлана. Самим Скобом вони могли багато осягнути, а ще певніше, коли б заломили Чумака. Як опісля виявилося, з Чумаком впорались доволі швидко, вже восени він видав їм місця зв'язків.

Якщо поминути перші дні ув'язнення, осінь була мені найважчим періодом у тюрмі. Я ночами не спала й наслухувала, чи не приводять свіжих в'язнів, може Олеся і Бурого. Знала, що зустрічі пов'язані ланцюгово, з Кременеччини зв'язки будуть відбуватися на північ, до Уліяна, і на південь, до Лемеша. Коли ночами доходило в камеру кляскання пучками, мене огортала розпука: кого ведуть тим разом??? І так аж до зими, коли зв'язки вже не діяли.