ТИСЯЧА ДОРІГ

- Насамперед, сама мета вашої боротьби - це абсурд, - доводив Олійник. - Самостійна Україна вже існує, народ живе в добробуті, за час радянської влади він досяг великих економічних і культурних надбань. Не лиш Україна, всі республіки піднеслись до вищого рівня. В Радянськім Союзі панує рівноправність народів, а вже особливо наявна любов між українським та російським народами. Якщо ми хочемо зберегтись як народ, то досягнемо того тільки єдиним способом - коли будемо разом з Росією. Нині не можна думати про дослівну самостійність, бо такої не існує. Франція також не повністю самостійна. Особисто я не бачу в тому зла, коли українець говорить по-російськи. Це мова Леніна, Пушкіна.

Такі ось аргументи повинні були переконати мене в доцільності русифікації України.

- Для сучасної України ваша боротьба - це злочин, і до того ж без реальних перспектив, - казав Олійник. - СССР - потуга, його весь світ боїться, а ви думали його перемогти. Навіть якщо б знову прийшло до війни, то й тоді немає підстав надіятись, що Україна стала б самостійною. Допустім теоретично, що Америка виграла б війну, чого ніколи не станеться. Однак її виграша вам нічим не помогла б. Для Америки не існує українського питання, навіть не існує українського народу, вона не заінтересована в самостійності України і розглядає її так, як розглядав Гітлер.

Розкритиковував методи нашої боротьби:

- Що ви можете довоюватися з бункерів?

- Історія знає підпільну борбтьбу, - завважила я.

- Так, знає боротьбу чорногорців, большевиків, але не знає такого підпілля, що десять років жило б по бункерах. Як ви могли рішитися на таке безглузде життя?

- Припустімо, буде війна й окупант займе Совєтський Союз, - відказала я. - Ви б не боролися за свою державу? Не покинули б родини, не пішли б у підпілля навіть на довгий час? Те, що ми витримали так довго, радше говорить про нашу витривалість. Я б інакше ставила справу - чи доцільно було вести нашу боротьбу, а не в яких обставинах вона велася.

- Власне, недоцільно було, - ствердив він.

Олійник був також краще за інших ознайомлений з підпільною літературою і програмою нашого руху.

В нашій літературі названо правлячу верхівку терміном "совєтські вельможі". Його ввели Полтава і Горновий на багато років раніше за Мілована Джіласа, що у своїй Новій клясі ужив до них ту саму назву. Стільки разів автоматично вицокувала на машинці "совєтських вельмож", що не задумувалась над тим багато. Щойно в тюрмі побачила, яка дошкульна для них ця назва.

- Називаєте нас вельможами, - досадував Олійник. - Це, прямо, ганьба! Куди ж таке виписувати про нас! Наша влада народна, ми самі винищували царських вельмож.

Деколи Олійник розглядав програму визвольного руху, спинявся над окремими її постановами і розкритиковував їх. Почав був із суспільно-політичного устрою української держави і доводив мені, що в нас багато запозиченого від совєтської системи.

- Багато з того, що ви написали, вже здійснене, вам ідеться тільки про перебрання влади у свої руки.

Я йому не перечила, лиш ухильно відповіла:

- Підпілля висувало таку програму, яка була б найкориснішою для народу, без огляду, чи хто інший у якійсь країні вже дещо з того втілює або втілив у життя. Але є й багато різниць між двома програмами.

- О, я знаю: Україна без Росії і без колгоспів. Та це крок назад. Навіть якщо б розподілити землю справедливо, за покоління-два знову будуть багаті та вбогі. Колгоспи коштували державі великих жертв, і ліквідація їх була б регресом.

- Воно правда, що поділ землі не ідеальна розв'язка, але селяни вірять, що без колгоспів їм жилось би краще. Підпілля прислухалося до бажання населення.

- Воно тільки в Західній селяни так думають. Тут на Сході люди щасливі у колгоспах, - запевняв Олійник.

Подумала про себе, що Західня Україна бачила тих "щасливих" голодуючих колгоспників, коли приходили жебрати за куском хліба.

Нарікав він ще, що наша боротьба гальмує прямування українського народу до комунізму і завдає йому великих втрат.

- Уявляєш собі, скільки коштує державі поборювання вас? Якої шкоди ви завдали в грошах і людських жертвах? Ви знищили таких цінних людей, як генерал Ватутін, сотні офіцерів і солдатів військ МҐБ, багато людей з адміністрації. Ви стримували колективізацію західніх областей, через вас вивозили людей на Сибір, саджали в тюрми. Також з вашого боку загинуло багато здібної молоді, яка могла помогти нам будувати комунізм. До того, ще й компромітуєте радянську державу перед світом, - провадив далі. - Посилаєте за кордон свою літературу, і там її розповсюджують ваші одно- думці-націоналісти. Прочитає це італійський чи французький робітник і готовий повірити, що Україна в неволі. Ви, просто кажучи, нам заважаєте!

Говорив також про визвольні змагання під час Першої світової війни, згадував про холодноярців. Тоді то молодим сам брав участь в боротьбі з ними:

- Ми витиснули їх з лісу і розстрілювали цілими групами нараз.

Ось хто ти, думала гірко, споглядаючи з одразою на нього, "козацького нащадка" з холодними порожніми очима.