ТИСЯЧА ДОРІГ

Всіма силами волі старалась не впасти в глибоку депресію, стала шукати промінчика надії - "дочки Бога". Заговорив інстинкт самозбереження, вирішила набиратися сил, зробити якнайбільше запасу, поки вишлють у концтабір. Знала, що ніхто не перешле мені посилки в лагер, і, щоб довше там витримати, тепер з'їдала всі свої пайки, чого раніш не робила. Вперше у житті стала товстіти, аж самій гидко було від того. Тим часом "все йде, все минає...", і фатальний п'ятдесят третій рік доживав зі мною в понурім ізоляторі останні дні.

Вже при самім кінці грудня викликав мене заступник міністра Слон. Наперед попитав, як почуваюсь, які умовини в тюрмі, відтак приступив до діла. Чи знаю, де перебувають Леміш та Уліян? Яким способом можна б їх віднайти? Орлан напевне передав мені до них цивільний зв'язок на випадок, коли б він загинув або я відбилась від нього під час облав і залишилась сама.

Ще живі, на волі! і світ видався мені гарний, хоч я була поза його межами.

- Такого домовлення не зроблено, Орлан не рискував би Лемешем або Уліяном. Яка була гарантія, що під час облав я не попала б живою у ваші руки? Зрештою, Леміш ніколи не погодився б на таке, - відповіла.

Слон став мене переконувати, що неможливо було не врахувати ситуації, в якій я могла залишитись сама, відбитись від групи в лісі або в полі - на засідці, під час облав. Або, просто, інші могли загинути, а я залишитись жива, і тоді що я робила б, куди йшла, де поділась?

- Однак ще більш недопустимим в підпільних умовинах було рискувати задля мене безпекою останніх провідників, що ще залишились живими. Про такі контакти не було мови.

Він помовчав, тоді знову почав:

- Якщо б ви обоє помогли нам дістати Лемеша - живим або мертвим, але краще живим, - вам була б дарована воля.

- Хоч як бажаю волі, однак мені невідомо, чи й Василь ще має якісь дороги до нього. А може, він не вірить вам і переконаний, що все одно його засудите на смерть.

- Дуже прикро, що у вас немає довір'я до нас. Я говорю не від себе, а від імени уряду і ніщо мене не змушує говорити те, чого ми не могли б додержати. Зрозумійте одне - ми й без вас дістанемо Лемеша, це тільки справа часу, але хочемо дати вам нагоду виправдатись перед народом і радян ським урядом. Якщо б ми дістали Лемеша живого, тоді через нього нав'язалися б з націоналістичними партіями за кордоном і звідси, з Києва, керували б їхньою роботою.

Мені нараз прийшла думка, така собі нереальна, божевільна, що самій стало смішно з неї. Подумала: висловлю її, чейже нічого більше не втрачаю, в найгіршім разі, Слон посміється з мене, ну і що, чи раз вони собі покпивали?

- Можливо, Василь, будучи заступником Лемеша, міг би нав'язати зв'язок із закордоном, - натякнула здогадно.

- Яким способом?

- Точно не знаю, але суджу по тому, що Василь плянував висилати мене зі зв'язковими за кордон.

Почувши це, Слон явно оживився, видно було, що мої міркування його зацікавили. Спитав, кого знаю особисто із закордонних націоналістичних лідерів.

Я назвала.

- Тут, в Україні, сама знаєш, який тепер стан. Незабаром зліквідуєм рештки підпілля, це наша внутрішня, домашня справа. На тім, однак, не закінчується наша боротьба, - далі вів Слон. - Залишились ще ті з націоналістів, що повтікали за кордон. Вони кричать у світі, що на Україні ведеться партизанська боротьба проти радянської влади, ширять ворожу пропаганду проти Радянського Союзу, нацьковують на нас інші народи. Однак навіть і це не має особливого значення - нехай там собі сидять і кричать, аж синіють, нічого не докричаться, а самі в Україну не вернуться тепер, бо бояться за свою шкуру.

Проте, тепер міжнародня ситуація не зовсім ясна. Ми війни не хочемо, але вона можлива. Якщо б вибухнула війна, тоді знов усі ті націоналістичні недобитки посунули б в Україну, американці будуть скидати їх парашутами, і вони стануть підбурювати народ до непослуху. Сталін сказав, що націоналістичні пережитки сильніші за всі інші, ті диверсанти знову збаламутять частину народу. Ми все одно переможемо американців, але не хочемо допустити, щоб на Україні повторилось те, що було по останній війні. Власне тому стараємось усунути причину лиха, хочемо знешкідливити їх там, за кордоном.

Ми війни не хочемо, - ще раз заявив Слон, - і постараємось не допустити до її вибуху, бо й без неї здобуваємо у світі перемогу. Однак воно залежить не тільки від нас. Якщо західні імперіялісти її розв'яжуть, то, як сказав товариш Сталін, "пусть знают наші врагі, ето будєт послєдняя для ніх война". Ми так їм всиплемо, що вони вже більше не позбираються. Ми не християни і не притримуємося засади: якщо тобі відітнуть праве вухо, настав ліве. Ні, якщо нам хтось хоче відтяти вухо, ми відтинаємо йому голову.

У світі йде тепер запекла боротьба між двома силами, старою і новою, - пояснював заступник міністра. - Все інше, що створюється посередині, - це треті сили. До них належить і ваш рух. Одначе для них немає місця в глобальному розподілі впливів. Вони не можуть самостійно існувати, отже, мусять пристати до однієї або другої сторони, інакше знищуються при зударі головних сил.