ТИСЯЧА ДОРІГ

Далі Слон історично доводив, що перемагають саме нові, комуністичні впливи у світі. Підійшов до карти, що висіла на стіні, і з гордістю повів розмашисто рукою від Ельби до Тихого океану:

- Бачиш - це все єдина сила! Тоді показав рукою на Індокитай:

- Там незабаром теж буде наше. Якщо б наша ідея не була життьова, - провадив далі, - ми не були б виграли громадянської війни, не побудували б могутньої держави, не виграли б війни проти Гітлера. Війна - це найкраще випробування стійкости системи. По останній війні ми не тільки не вийшли послаблені, а навпаки, вийшли скріплені. Наш табір значно зріс, і це доводить, що наші ідеї перемагають у світі.

Опісля заговорив про внутрішні, "вітчизняні" досягнення, про великі зусилля, що їх дала партія й уряд, щоб піднести відсталу країну на такий високий рівень, на якому вона тепер. При тому навів цифрові дані з індустріяльного виробництва в Донбасі, на Уралі. Не забув згадати про перешкоди, що їх большевики мусіли усунути на своєму шляху, про саботажників, ворожу агентуру.

- Так, у нас є тюрми і будуть, поки суспільство не доросте до рівня, коли не треба буде тюрем. А до того часу ми будемо карати всіх, хто заслужить на кару.

"А покищо течуть ріки, кривавії ріки..."

- Взяти хоча б Берію, - далі вів Слон. - Скільки не маскувався, навіть вдалось йому пропхатися на визначне становище і шкодити радянській державі, а все одно ми його викрили і, думаю, розстріляємо!

Накінці заговорив про Орлана:

- На днях я мав з ним розмову. Ми довго говорили, заторкнули багато тем. Твій чоловік політично вироблений, з ним цікаво розмовляти. Заявив мені, що агентом не стане. Ми й не хочемо, щоб став агентом, лиш хочемо, щоб чесно зрозумів, що обрав помилковий шлях. Своїм соціяльним похо дженням він нам близький і тому повинен бути в нашому таборі. Якщо б він поміг нам, то не як агент, а з вірою, що сповняє корисне діло для українського народу. Василь мені каже, що в Совєтському Союзі вивищують росіян, немає рівно- правности між народами. Запитував, чому по закінченні війни Сталін підносив тост лише за російський народ, тоді як у війні кривавились усі народи Совєтського Союзу. На це я відповів, що росіяни дали найбільший вклад у війну, взяти, приміром, число генералів, а також виявили непохитну стійкість під час війни. Це доводить, що Сталін справедливо підносив тост за російський народ.

Спитав мене, що оглянула в Києві, які книжки тепер читаю, чи переконуюсь, наскільки помилкові були мої погляди на радянську владу.

- Я побачила на власні очі, як піднеслась столиця з руїн війни, і це зробило на мене велике враження.

Слон був вдоволений моєю відповіддю.

- Ми вам ще більше покажемо, побачите промислові осередки, тоді знати будете, куди йдуть народні гроші. У нас є чим вас переконати, якщо тільки у вас знайдеться добра воля. А то ви нічого не бачили в Західній, лиш сиділи по бункерах і виписували в своїй літературі, як то "большевицькі вельможі" наживаються на народній кривді. Розуміється, ми матеріялісти, хочемо для всіх хорошого життя. Але не може рівнятись зарплата тракториста з моєю, бо моя робота відповідальніша! Ми тепер дозволяємо чужоземним делегаціям відвіду вати нашу країну. Якщо побачить нас робітник, він буде радий нашими досягненнями, а приїде капіталіст, це буде його сер дити. Але хай подивляться, хай знають і бережуться нас!

Вичерпавши свою "програму", Слон потиснув дзвінок, але поки мене вивели, вийшов з-за бюрка і подав мені руку зі словами: "Ти повинна помогти своєму чоловікові глянути реально на життя".

"А це що за така увага?" - подумала я у здивуванні.

Опинившись, у камері, ще раз детально відтворила собі Слонову розмову. Була свідома того, що кожне викликування мене в кабінет міністра чи його заступника означало початок наступної фази в розвитку плянів КҐБ. Поки приймали рішення, сам міністр хотів переконатись не тільки з протоколів зізнань, а персонально, який прогрес зробили слідчі у нашому "перевихованні". Мені ставало щораз ясніше, що головним моїм завданням мало бути одне - схилити Орлана до співпраці з ними. Вони добре орієнтувались, які в нас подружі взаємини, вивчали нашу поведінку на побаченнях, а також знали про нас від повстанців, які попадались їм живими в руки.