ТИСЯЧА ДОРІГ

Я усвідомила собі, що в плянах КҐБ моя карта також важлива. Ті, що вирішували, вкінці прийняли мій аргумент щодо причини їхньої невдачі у спробах завербувати мене до співпраці в 1949 році. Вони повірили, що замало попрацювали наді мною, заскоро звільнили, тож не могла я вплинути на мого чоловіка, тоді як сама ще не змінилася. Тепер взяли це до уваги та зайнялись дуже скрупульозно нашим "перевихованням", не допускаючи жодних хиб. їхня тактика не була аж такою софістикованою, і я відповідно достосувалась до неї. Тому на кожнім побаченні з вищим "начальством" я поступово, без особливого поспіху, виявляла "прогрес", головно стала все більше погоджуватися з їхнім твердженням про економічний розвиток України. Проте в жодній розмові не осуджувала мого минулого. Вони ж того або не завважували, або й зауважили, однак думали, що ще не час, що і до того прийде.

Моя поведінка була не тільки відома Орланові, але й узгіднювана з його плянами. Знаючи інтимно одне одного, ми все сказали одне одному під час побачень. Переповідали собі наші візити в кабінетах міністрів - що вони нам говорили, що питали і що ми їм відповідали, надаючи сказаному відповідну конотацію, нам зрозумілу. Я прекрасно розуміла: якщо в плянах КҐБ Орлан побачить можливість врятувати щось чи когось, то він її використає і не я, а він буде архітектором такого пляну порятунку.

Зі слів Слона зрозуміла, що гебістам до того часу ще не вдалось спіймати Лемеша у пастку. Отже, Леміш і надалі залишався їхнім проектом число один, який будуть здійснювати на весні. Якщо КҐБ не вдасться його заманити й заарештувати, тоді стануть користуватись його заступником, Орланом. Також схочуть ним покористуватись, якщо б Леміш загинув, а покищо тримають нас у резерві і, на всякий випадок, підготовляють до "діла". Якщо їхні пляни зміняться і їм не треба буде Орлана, відбудеться розправа, засудять, і на тім закінчиться їхня гра. Покаже весна, весняні зв'язки вирішать долю Лемеша, а з ним і нашу долю. Якщо не дістануть його або він тим часом загине, тоді...

... Тоді Орлан, я припускала, погодився б на висилку від себе кур'єрів на Захід, але під умовою, що КҐБ вишле мене з ними.

Збуджена навалом думок після "візити" у Слона, нервово вимірювала кроками камеру і снувала надію... Стривай, дай собі зупинку, а то вже стала маячити, озивався розум. З ізолятора прямо за кордон! Ні, я не оцінюю реально свого стану. А з другого боку, якщо вони дуже схочуть того зв'язку, а мені видно, що хочуть його шалено, може, й вишлють мене. Не тільки ми робили промахи, роблять їх також і вони.

...Ех, вирватися звідси, винести у світ вістку про фінал нашої боротьби, кінцеві акорди якої розіграються у Києві за тюремними мурами. Винести вістку про долю останніх мучеників-повстанців. А там, у світі, остерегти їх від зазіхання окупанта на їхнє життя.

Тоді глянула на заґратоване вгорі віконце, прислонене чорною бляхою: ну, доволі, помріяла та забудь... Вгорі бляхи була шпарина, і крізь неї заглядав у келію золотий промінчик. Він весело яснів на стелі і зігрівав мою душу райдужною надією.

НА ПОРОЗІ НЕВІДОМОГО

Настав 1954 рік. Уже в січні викликав мене декілька разів слідчий Птічкін, розпитував ще раз, кого знаю в Закордонному Представництві УГВР і Закордонних Частинах ОУН. У своїх відповідях тепер я була точна, не скупила інформацій щодо моїх знайомств, хоч насправді в мене їх не було так багато.

- Чи втримував Орлан безпосередній зв'язок з націоналістичними представниками за кордоном?

- Ні, напевне ні, а то я була б зорієнтувалася, бо завжди приготовляла до висилання його пошту.

- У переслухуваннях ти дала зрозуміти, що він плянував висилати кур'єрів за кордон. Яким способом?

- Він думав висилати мене з ними - я знаю людей особисто, і там повірили б мені. В бункерах я все частіше занепадала здоров'ям, тому мій чоловік ще й з цієї причини хотів мене туди вислати.

Найкраще будувати всякі пляни, коли вони виростають на базі хоч зерна правди. Тоді відпадає небезпека, що хтось може їх повалити. Колись Орлан справді говорив зі мною про такі наміри і, можливо, був би пробував їх здійснити, очевидно, в порозумінні з Лемешем. Тепер воно мені дуже придалося. Я була певна того, що якщо будуть запитувати про це Орлана, а питати будуть, він скаже їм те саме. На протоколах моїх зізнань завважила тепер напис: "По особєнно важним дєлам".

Одного захмареного пополудня викликав мене до свого кабінету Птічкін і повідомив, що повезуть нас у Запоріжжя показати індустрію. Я дуже врадувалась новиною, маючи на те свої причини.

Увесь час слідчі натискали на мене, щоб помогла Орланові змінити його політичні погляди. Мовляв, йому важко, він був дуже віруючим націоналістом, а ти його жінка, він любить тебе, тож поможи йому.

- Не можу вплинути на нього, коли так зрідка даєте нам побачення, - відповідала я і ридала душею. Дайте хоч деколи побути нам разом. Хоч поговоримо собі, скріпимось душею до неминучого кінця... й обіцяла їм говорити до Орлана. В лютому, за день до поїздки, дали нам побачення.