ТИСЯЧА ДОРІГ

- Якщо б ти призналась їм, тобі й так не повірять. Триматимуть коло тебе сторожу, визначать, якими вулицями можеш ходити. Коли б обіцяли, що стягнуть на Захід Василя, не вір, це байка, того ніколи не станеться. Пустити його туди - це так, як пустити щуку в море.

- Ми тобі ще раз повіримо, - закінчував розмову Слон. Тепер вже від тебе самої залежить, чи виконаєш завдання. Якщо б ти нас і цим разом підвела, - його очі набрали сталево холодного виразу, - тоді вже даруй! - сказав твердим голосом і гримнув кулаком об бюрко з такою силою, що все на ньому задрижало.

Наші погляди схрестились - аж іскри посипалися. В тім моменті я всіма фібрами своєї істоти відчула, що мене вже втягнено в пекельно-газартну гру історії, в якій я мушу розіграти свою карту. Це був мій останній бій, не в лісі і не з бункеру, а в кабінеті міністра, і я його вже вигравала. Якби Слон був кращим психологом, він міг був вичитати в моїх очах тріюмф перемоги. Дивилася йому впевнено у вічі і думала, наскільки наша правда мусить бути небезпечна для них, коли тут так лякаються її. Вони, очі і вуха імперії, хочуть визбирати не лишень її зерна в Україні, але й ті, що розсипані по світу, щоб вона ніде не збереглася і знов не посіялася на батьківщині.

Проте, коли подумала про всіх моїх рідних, знову мороз пішов поза спину. їхні долі були залежні від моїх учинків, вони нестимуть за них відповідальність. Одначе свідомість водночас говорила, що мені немає вороття.

Побачення зі Слоном відбулось пізнім пополуднем, після того, як він уже обговорив справу з Орланом. Я повернулася в камеру і ще не встигла переосмислити новоствореної ситуації, як вартовий повідомив, що піду до міста.

Надворі вже запали сутінки, коли у брамі мене зустріли Орлан з конвоїрами. Він був смертельно втомлений, говорив слабим голосом, одначе виглядав погідним і спокійним, як виглядає людина після довершеного діла.

Повезли нас на Дніпро, купили квитки, й ми поїхали катером до гирла Десни. Вже зовсім стемніло, коли пливли річкою. На небо насувались темногранатові хмари, повітря стало гостре, прохолодне, заносилось на бурю. Дніпро почорнів, як безодня, лиш вогні з катера різко відбивались у воді.

На другому кінці палуби гурт молоді співав собі пісень. Орлан теж гомонів під носом Повій, вітре, на Вкраїну...

- Я такий щасливий, Марусенько, я такий щасливий, що аж співати хочеться, - стиха до мене.

Проте я вже перестала радіти. Пройшло початкове захоплення, й мене вже стало гнітити прикре почуття несолідарности, а то й егоїзму. Була свідома того, як гаряче мій чоловік бажає, щоб я вирвалася поза тюремні мури й понесла у світ вісті про останні роки нашої боротьби. Також розуміла, що без його помочі й наполегливости воно було б не сталося. Одночасно знала, що моя присутність у сусідній камері нічим йому не поможе. Але твердий факт, що він залишається тут, а я відходжу в далекий світ, розривав мені душу. Ціле життя мої думи блукатимуть попід тюремні мури, з тривогою розгортатиму часописи з передчуттям, що ось-ось і прочитаю страшну вістку, хто знає, яку страшну?..

***

Якщо рішення запало, в міністерстві не марнували більше часу, відразу запустили свою машину в рух. Через кілька днів привели мене до кабінету слідчого Олійника. Тим разом він не списував нічого, зате я мала писати. Однак поки почала, Олійник мене підготовляв:

- Ми подбали про все, щоб помогти тобі й Василеві змінити ваші дотеперішні погляди. Тепер не так, як було у Львові. Ми мали доволі часу, щоб вас не тільки переконати словами, але на ділі запізнати з досягненнями радянської влади, показати, скільки добра ми зробили для народу. Після того треба бути або сліпими, або навмисне заплющувати очі, щоб не усвідомити собі, наскільки злочинною була ваша партизанка. Ми віримо, що ти це вже зрозуміла, і хочемо, щоб сама списала про це на папері, пояснила причину, що довела до помилок, потім розкажи про зміну своїх поглядів. Ось тобі ручка і папір - пиши так, як почуваєш, без моєї помочі, пиши по щирості.

Це не перший раз машина атеїстичної державної безпеки застосовувала суто християнську методу очищення від "гріха". Наперед вимагали "сповіді", опісля - каяття і осуджування своїх "гріхів", тоді обіцянки - виправитися (перевиховатись), а за тим ішло найголовніше - відправити покуту, тобто зробити їм "роботу". Вся та запрограмована метаморфоза з в'язнем повинна була, згідно з їхнім обрахунком, відбутися закономірно.