ТИСЯЧА ДОРІГ

Орлан помалу прийшов до себе, взяв сина на руки і не міг ним надивуватись. Опісля оправдувався: усвідомляти собі, що ти батько, це одна річ, а побачити свою дитину - це неначе чудо. Ми просиділи разом добру частину ночі, тоді Орлан і Птах відійшли в ліс. Другого дня я з дитиною вернулась до Перемишля.

***

Раз добром нагріте серце ввік не захолоне.

Тарас Шевченко

У місті діялось страшне - шаліли арештування і переслідування українського населення. Я примістилась з дитиною в українському сиротинці, яким завідували сестри-законниці. В цьому помогла мені Ганя Ґула, що була знайома з сестрами. Вони прийняли мене гостинно, хоч не без страху, бо їх теж переслідувала польська влада. З дня-на-день сподівались ліквідації сиротинця.

Сестри-виховниці й дівчатка-сирітки відразу полюбили Зеня, і всі хотіли його забавляти. Серед жорстокости, що проявлялась на кожному кроці, тут, в убогому сиротинці, я зустріла стільки чистих і теплих сердець у тих сиріток, які своїми дитячими дзвінкими  голосочками співали Зеневі:

Спи, дитинко, спи,
Очка зажмури.
З неба ангели зійшли
І накрили тя крильми,
Щоб ти спало і дрімало.
Спи, дитинко, спи...

Ганя Ґула, що помогла мені приміститись у сиротинці, була одна з тих скромних і шляхетних дівчат, які завжди приходили з поміччю кожному, хто потребує її. На неї можна було розраховувати у важкій хвилині не тільки підпільникові, але кожній українській і неукраїнській людині. Це була Добра Людина з великої літери. Походила вона з с. Медики під Перемишлем, яке було тепер по українськім боці границі. Вдома виростала в національно свідомому і патріотичному оточенні. Дідуньо Гані, піонер національного відродження, засновник товариства "Просвіта" в їхньому селі, був відомий довколишньому населенню. Його похорон перетворивсь був у велику маніфестацію українців з усієї околиці Перемишля. Хоч воно було ще до війни, місцеві поляки й до тієї пори цього не забули та нераз докоряли тим Гані. А була вона вже така добросердна, що навіть ті знайомі їй поляки, що ставились неприхильно до українців, любили її й говорили зі співчуттям: "Бачиш, Ганю, якби не те "орав, орав і не зорав", ти могла б була жити серед нас, ми б тебе приховали. А так, вивезуть тебе". Це був натяк на промову, виголошену на похороні її діда.

В ту пору масових арештувань у руки УБ попало також декілька підпільниць. Однією з них була Ірина Карманська ("Оля") з Яксманич. Вона часто сповняла завдання кур'єрки, добре його виконувала, і навіть Орлан користувався її послугами. УБ над нею дуже знущалось, тортурами намагалось витягнути відомі їй підпільні зв'язки. Олі та іншим арештованим підпільницям Ганя Гула готувала передачі й вистоювала попід мурами в'язниці, наражаючи себе на риск. УБ навіть арештувало її на кілька днів, однак вона й після того не переставала помагати. Працювала в кравецькій майстерні й усе, що заробила, віддавала на передачі ув'язненим. Не тільки те, вона віддала їм майже всю свою одежу, білизну, а коли хто звертав їй увагу, мовляв, що вона робить, відказувала: "Я дам собі якось раду". Помагала підпільницям знайти квартири на зв'язок, підшукувала в місті помешкання родинам, що ховались від переслідування, ходила на села до знайомих людей роздобути харчі для в'язнів і для потребуючих у місті. Словом, була для всіх добрим ангелом. Енергійна, життєрадісна, Ганя знайшла час і для мене.

На заселену українцями територію наїжджали цілі дивізії польського війська. Всім було очевидно, що закроюється велика акція проти УПА та підпілля. У квітні радянський уряд ще раз відкрив границю на "добровільну репатріяцію" до радянської України. За винятком деяких родин з Перемишля, нею населення не скористалось. Люди залишались на своїй землі, хоч би що чекало їх попереду.

На Великодні свята я пішла до Орланового бункеру, залишаючи Зенчика на два дні під опікою сестер-служебниць. Наш зовсім не святковий настрій ще більше затьмарила сумна вістка. В Страсну суботу, під час облави на ліс, військо УБ знайшло бункер над Берендьовичами, де була приміщена шпиталька УПА. Ранені повстанці, що там лікувались, і санітарка Богдана, скільки могли, з бункеру вели бій. Опісля всі загинули, розірвавшись гранатами. Мені вірити не хотілось, що моя щира подруга, тиха, скромна Леся, вже не живе. Тільки їй к-р Хрін міг завдячувати, що йому не зампутували поторощеної кулею руки. В його рани вона вклала все своє вміння, а найбільше - своє любляче серце. З такою ж дбайливістю вона несла поміч десяткам ранених і хворих вояків УПА. Вірна своєму обов'язкові, спочиває вічним сном разом з ними їхня терпляча санітарка.