ТИСЯЧА ДОРІГ

Зараз же по святах дивізії польського війська і УБ розгорнули акції проти УПА й підпілля на всю широчінь. Закінчено "добровільну репатріяцію", і польські війська відразу стали насильно викидати з сіл українське населення. Викорінених людей вони звозили в лагери під Ряшевом, звідкіля по якомусь часі переселяли в Західню Польщу, на колишні німецькі землі. Дотепер і польський, і радянський уряди були переконані, що боротьба проти українського визвольного руху на Закерзонні тільки тоді принесе їм повний успіх, коли відберуть повстанцям природню базу існування, якою було українське населення.

Щоб досягти своєї мети, три окупанти подали собі руки: СРСР, Польща і Чехо-Словаччина уклали договір про взаємо-поміч у боротьбі проти УПА й підпілля. Коли відділи УПА переходили на радянську або чеську територію, там далі їх переслідували і зв'язували боями війська МВС та чеське військо.

На кожний клаптик лісу, хвиля за хвилею, сунули військові частини. Прочісували ліси, гущаки, потічки, вишукували бункери. Не маючи куди відступати, відділи УПА ля вірували між ворожими частинами. Та не завжди це вдавалось, і часто відділи були змушені зв'язуватись боями з військами. Коли викинули із сіл населення, почало бракувати харчів. Навіть якщо і залишились продукти в опустілих селах, то користи з того було мало: ворог щільно бльокував села й ліси і тільки прориваючись з боєм можна було з них вийти.

Підпільники, ті, хто жив у бункерах, залишили їх і вийшли в ліс. При таких детальних обшуках військо віднаходило бункери. Деякі підпільники прилучились до відділів УПА, інші лявірували в лісах невеликими групами і старались уникати сутичок з набагато сильнішим противником. Усім було важко, але найважче доводилось відділам УПА. Малим групам легше було ля вірувати, забезпечитись харчами.

Неможливо було довше затримуватись у Перемишлі, і я збиралась до від'їзду. Домовилась з Орланом про зв'язок на 15-те травня, щоб повідомити його, де опинюся з дитиною, в якому місті замешкаю. Плянувала це зробити через Ганю, передати їй зв'язок - вона мала вийти 15-го на стрічу та все йому переказати.

З початком травня Ганя помогла мені переїхати до Кракова. Добиратися поїздом було небезпечно, бо УБ перевіряло документи. Довелось їхати автобусом до Ряшева, потім пересісти на інший, до Кракова. Дорога тривала понад шістнадцять годин і була для нас справжньою мукою, не кажучи вже про дитину. Приготоване молоко вихололо, ще й прикисло, а я, до краю перейнята і стурбована всіма подіями, утратила корм у грудях.

У Кракові затрималась на приходстві в о. Граба. Коли їхала в Перемищину, у нього зустрілась з Ґеною, кур'єркою Стяга. Ми були знайомі з часу, коли я монтувала Бистрій зв'язок на Захід і Гена приїхала з нею до Кракова від Стяга. В Гени було багато знайомих, добре законспірованих українських родин у Польщі. Вона пообіцяла знайти родину, в якій я могла б замешкати з дитиною. Власне, домовилась з нею зустрітись в о. Граба і звідти виїхати на дібране місце замешкання. Так то ми одна одній помагали. Тепер мені треба було тут зачекати на Гену, а Гані вернутись до Перемишля. Я передала їй зв'язок до Орлана і просила переказати, що з нами все в порядку, нехай не журиться. Тим часом у мене ще зовсім нічого не було в порядку, але в тій безвиході Орлан ніс такий непідсильний тягар на своїх плечах, що я не мала серця турбувати його ще й моїми клопотами.

КРАКІВСЬКИЙ КОТЕЛ

Прожила я в о. Граба понад тиждень. Наближалась дата, коли мала приїхати Ґена. Я чекала її як на вогні, бо була свідома того, що живу, наче на підмінованому острові. В ту пору переслідувань багато українців із Закерзоння перебралося до Кракова. Навідувались туди також українці з Катовіц та інших міст Польщі, щоб стрінутись зі своїми людьми. Всі вони насамперед заходили до священика, де, на їхню думку, найкраще можна було довідатись, що діється між українцями, і дізнатись про своїх кревних чи знайомих. Очевидно, польське УБ слідкувало за українською церквою і за всім, що діялось довкола неї. Не було сумніву, що одного дня вони знищать цей український острів у Кракові. Розуміючи обставини, я хотіла покинути дім священика, та не мала де подітись. У місті жили дві знайомі родини, однак вони були загрожені і боялись нас прийняти. Не було іншої ради - я чекала на приходстві.

Тим часом довідалася, що о. Гоза, який враз із о. Грабом вінчав мене, заарештований. Отець Гоза виробив собі документи під чужим прізвищем і вже виїжджав до Америки, коли в Ґдині, перед входом на корабель, його заарештувало УБ. У великій мірі він сам наробив собі лиха, був необережний і всім розповідав про свої пляни. Знало про його виїзд не лише ціле село, де він мав парафію, але й уся околиця. Орлан остерігав його перед наслідками, однак це не помагало, така вже була в нього балакуча вдача. Отець Гоза приятелював з о. Грабом і нераз відвідував його у Кракові.