ТИСЯЧА ДОРІГ

Так я ішла й гарячково випорпувала в пам'яті хоч порошинку, за яку могла б учепитись. Аж нараз у голові проясніло. Пригадала собі, що у знайомої польки в Кракові я минулої осени залишила костюм мого чоловіка, в якім він вінчався. Одяг був тоді дорогий у Польщі, а убрання в доброму стані. Орлан дав мені його, щоб продала на прожиток, коли нам доведеться важко. Тепер воно мені придалося.

Оминаючи головні вулиці, дісталась до жінки, продала їй штани за 500 злотих, що становило половину їх вартости, а жакет вдягла на себе. Ним хотіла хоч трохи прикрити мою сукенку, через яку УБ буде мене ідентифікувати. Та й ночами буде холодно в самій сукенці. Жінці нічого не сказала про те, що мене стрінуло, лише подякувала і відійшла.

Тепер придумувала, як мені дістатись до Перемишля. Не мала жодних документів, хоч вони мені багато не помогли б, якщо б попалась у руки тих, що мене шукали. Взяти автобус до Ряшева було нерозумно, бо УБ шукатиме мене саме на залізничних та автобусних лініях. До того, УБ часто перепиняло автобуси і перевіряло документи пасажирів, коли ми з Ганею їхали до Кракова. Однак у мене третього способу не було: якщо відпадав автобус, залишавсь тільки поїзд. Інакше не доберуся до Перемишля за півтори доби.

***

Насамперед треба було вирватись з Кракова, щоб ще тут УБ не зловило мене. Бічними вуличками дійшла до мосту на Віслі біля Вавелю, перейшла на Завісля і надалі малими вуличками подалася на схід. В мене, очевидно, не було мапи, але тут пригодився недавній досвід. Минулого літа Орлан кілька разів висилав мене до Кракова на зв'язки, чи то з кур'єрами вГд Стяга, чи зі зв'язковими, що проживали в Західній Польщі. Тоді доводилось вивчати з карти різні частини міста, в тому також і Завісля, так що тепер мала загальне поняття, куди прямувати. Вже сонце сідало за обрій, коли я врешті залишила за собою місто й опинилась на шосе, що вело з Кракова на схід.

Голодна та знесилена, присмерком добилася до першого за Краковом полустанку. Не плянувала брати квиток на поїзд безпосередньо до Перемишля, бож будуть саме в такому поїзді шукати мене. Вирішила взяти спершу ряшівський, потім пересісти на поїзд Ряшів - Перемишль.

Закуповуючи квиток, довідалася від касира, що поїзд відходить щойно завтра вранці. Воно було мені дуже не на руку, хотіла їхати вночі, коли поїзди слабо освітлені, та не мала іншої ради, треба було чекати до ранку.

В почекальні було кількоро осіб, що чекали на поїзд до Кракова. Присіла біля них. Та ось навинувся залізничний поліцай і, розглянувшись, причепивсь до мене. Не пройшло яких двадцять хвилин, як він, з притаманною полякам наївністю, став говорити мені компліменти, потім відразу залицятись. Я мусіла поводитись спокійно, приймати з усмішкою компліменти, бо все ж було краще, коли з кимось говорила і тим відвертала увагу поліції, якої там, на малім перестанку, було багато. Один Бог знає, які це були душевні тортури для мене. У вухах бринів безрадний плач мого сина, останній плач, що супроводжував мене, і моє серце скапувало кров'ю в розпуці. Три дні, відколи УБ зробило "котел", я майже не їла і не спала. Потовчені, як вискакувала з вікна, коліна напухли, а тепер ще й ноги боліли з дороги, В такому розбитому душевному і фізичному стані я терпеливо вислуховувала дурні історії отого поліцая. Розповівши, звідки походить, став звірятись в інтимних справах, говорив про свою дівчину, з якою жив як з жінкою, але розійшовсь і ніяк за нею не жаліє. Тоді поясняв, чому він так зразу в мені закохався, та впевняв, що в нього серйозні наміри. Домагався моєї адреси, бо вже в цю неділю приїде відвідати мене. Не було ради, подала йому адресу, хай шукає.

Вранці сіла на ряшівський поїзд і доїхала щасливо до останньої станції перед Ряшевом. Там висіла, зайшла пішки до Ряшева, пройшла містом і подалась до першого полустанку за Ряшевом. Проходячи в місті попри костьол, вступила помолитись, просити в моїм становищі помочі в Того, Хто єдиний міг мені допомогти. Ряшівську станцію, де треба було змінити поїзд, поминула. Там поліція певно перевіряла документи, яких у мене не було. їсти не хотілось, купила в місті морозиво, і це була вся моя їжа.

Була свідома того, що чим ближче до наших сіл, тим важче буде мені проїхати. Я вже наближалась до теренів, де поліція слідкувала із загостреною пильністю за всіма проявами руху населення, особливо на транспортних лініях. Пополудні добилась до полустанку, маленької будки в полі, віддалік села. Від чергового дізналася, що пополудні буде поїзд на Перемишль, який приїжджає раз на день. Це той самий потяг Катовіце - Перемишль, який їхав через Краків що його я так дуже хотіла оминути. Нічого, однак, вже не могла придумати. Завтра п'ятнадцяте, а я була така виснажена, що не могла здолати дев'ядесят кілометрів за один день. Отже рискнула брати той поїзд.