ТИСЯЧА ДОРІГ

Нечай мав у своїй охороні чотирьох бойовиків. Двох уже примістив, а з двома сам вийшов на зв'язок до Байди з наміром зазимувати з його ланкою. Він не знав, що ми там замешкали, й Байда не міг йому того сказати без попереднього дозволу Орлана. Будучи окружним провідником, Нечай був здивований, коли Байда сказав йому почекати один день на відповідь.

Хлопці будували бункер на чотири особи, нас було вже шестеро в ньому, а тепер мало дійти ще трьох. Не тільки що тіснота, але й не було запасу харчів. Однак Орлан навіть не вагався, сказав, нехай приходять, будемо ділитись усім, що матимемо.

На другий день привели хлопці Нечая і двох його бойовиків, Славка та Євгена. Байда вже повідомив його про нас, тож, увійшовши до бункеру, Нечай зголосив Орланові своє прибуття. Високий на зріст, гарно збудований, він малощо не сягав головою до стелі. Був вдягнутий у совєтський військовий мундир і чорну вишиту вузеньким узором сорочку, чисто виголений, з ясним волоссям, зачесаним дозаду, і синіми очима. Славко і Євген теж високого зросту, виспортовані хлопці, оба русяві й обидва вродливі.

Байда, іскра, Чорнота й Мороз творили зв'язкову ланку на лінії, що вела від ГОСП'у. Всі вони, а також Славко, походили з Кам'янки, Скільського р-ну. Байда був з 1918 року народження, іскра - з 1921 року, Чорнота і Мороз - з 1923 року, а Славко і Євген, мабуть, на рік молодші за них. Ті чотири перші були з убогих родин, з дуже молодих років працювали дроворубами в лісах, які належали польським магнатам. Нераз опісля розказували про ті часи, як організувались у робочі артілі й жили гуртом у лісі, бо на такі заробітки треба було ходити далеко в гори. Всі вони виросли на Бойківщині з її прекрасними звичаями, піснями та коломийками.

З постанням УПА за німецької окупації, майже вся молодь і доволі велика частина чоловіків середнього віку опинились у її рядах. Тут, на Бойківщині, було багато сіл, звідкіля ні один чоловік не пішов у ЧА. Якщо не в повстанцях, то самі на власну руку ховались у лісах на час переходу фронту, потім вернулись додому. До таких сіл, власне, належала Кам'янка. Коли я спитала хлопців, чи НКВД не виарештувало опісля таких чоловіків, відповідали, що покищо ні. Ніхто не доніс, бо в селі кожна родина так чи інакше була "винна" перед совєтською владою.

Наші хлопці були в УПА ще з 1943 року і вже написали у своїй книжці життя славну сторінку. Вони брали участь у неодному бою з німецькими загонами, потім - з військами НКВД, пройшовши напочатку військовий вишкіл, а також санітарний курс. Обслуговуючи тепер зв'язок, частіше за теренових повстанців зустрічались з провідними людьми, спілкування з якими було поштовхом до науки. Хлопці стали працювати над собою. Назагал з переходом із партизанської на підпільну форму боротьби всюди був помітний потяг людей до науки.

Байда був низького зросту, з широким привітним та погідним лицем. Розсудливий, повільний, він кожне доручення обмірковував до деталів. Був дотепної вдачі й залюбки підтягав інших. Проте не любив, коли жартували з нього. Якось він так досолив своїми жартами Чорноті, підтягаючи його за дівчину, що той розлючено поспитав: "А ти забув, як ускочив в муку?" Байда почервонів і залишив Чорноту на довший час у спокої.

Опісля я довідалась від хлопців, на що натякав Чорнота.

За "мирних часів", поки Байда пішов до УПА, він залицявся до дівчини. Був з нею в сінях, аж тут надійшов її батько. Байда хотів утекти крізь вікно в коморі та й ускочив у діжку з мукою, що стояла під вікном. Скоро про це довідалось ціле село. Ця подія стала наче ганьбою його життя, з якої бідний Байда не міг очиститись навіть хрестами заслуги в УПА.

Іскра був теж низького зросту, білявий, з чистоголубими великими очима. Енергійної вдачі і, здається, наивідважнішии у групі, якщо судити по пригодах, які довелось йому пережити. Багато читав і більш за інших хотів учитись. Тепер, однак, був пригноблений своєю інвалідністю, не міг ходити і нечасто зустрічався з іншими повстанцями. В селі мав наречену. її враз із родиною вивезли большевики на Сибір за співпрацю з УПА. По дорозі, вже із Сибіру, вона втекла і ледве жива добилась до села, де й проживала напівховаючись. Іскра зрідка зустрічався з нею. Упродовж нашого семимісячного перебування він раз весною попросив Орлана дозволу на побачення, і Орлан йому дозволив.

Мороз був на зріст вищий за іскру і Байду, гарний собою, веселий. Дуже довірливий, нераз аж до наївности, він звірявся охоче у своїх інтимних справах.