ТИСЯЧА ДОРІГ

Цілковито протилежним до нього був Чорнота, людина діла. Звичайно на зв'язок виходили по двох, і між двома завжди був Чорнота. Він ніс найважчий наплечник, ішов попереду, а на засідках відступав останній. Чорнота був мовчазної вдачі, ніколи ні на що не жалівся, не вмів жартувати і не знав, як відбитись від жартів. Звичайно, його товариші це знали й нераз підтягали Чорноту. Тоді він питав їх в огірченні: "Не знайдеться в твоїй пустій голові нічого мудрішого сказати?" На перший погляд робив враження нетовариської людини, а насправді був найкращим другом. Йому можна було довіритись, у ньому не розчаруєшся.

Найважливішим завданням нашої, тепер доволі великої, групи під ту пору було стягнути харчові припаси. Ходили в села вшістьох, бо й Нечай помагав хлопцям. Коли накінець випав сніг, ми вже були менш-більш забезпечені харчами.

Наш день у бункері був чітко розплянований, виповнений працею і наукою. За винятком мене, всі по черзі тримали біля бункеру стійку - від досвітку, аж поки не огортала гори темрява. Вартовий змінювався кожної години, а у великі морози частіше.

Деколи Орлан, як був зосереджений над писанням, поминав свою чергу. Крім обговорюваної в ГОСП'і брошури, яку мав написати, також почав писати історію розвитку революційно-визвольної боротьби на Закерзонні в 1943-47 роках. Йому треба було наперед ознайомитись з відповідною літературою, прослідити доступні підпільні джерела, які переслав Полтава з ГОСП'у.

Нечай писав звіти з виконаної роботи минулого літа, виготовляв плян праці для округи на наступний рік. Він також вивчав усесвітню історію та економічну географію СРСР.

Я переписувала матеріяли на письмовій машинці й давала лекції хлопцям. Властиво, лекціями ми поділились. їх давали Орлан, Нечай і я. Ми переробляли з ними історію та георгафію України, аритметику, фізичну географію світу та дещо з історії української літератури. Хлопці також прочитували свіжу підпільную літературу, з якою ми ознайомились під час перебування у Полтави.

Їжу варили вночі, щоб не було видно диму. Спочатку я варила, але, приготовляючи на стільки осіб, надто втомлювалась, і хлопці вирішили замінити мене. Тоді вони варили по черзі. Так чи йнакше, не всі спали вночі. З огляду на брак місця, ми мусіли розділити спання на дві тури.

Після вечері мали дозвілля. Одні грали в шахи, інші приглядались грі, читали або заучували лекції. Ми всі грали в шахи. Найсильніші в грі були Орлан та іскра. Проте всі твердили, що я з Морозом граю найцікавіше. В одному моменті він витовче половину моїх фігур, а за хвилину створювалась ситуація якраз протилежна, і ніколи не можна було передбачити, хто з нас виграє. Та я рідко грала. Вже надто гарячкувала, а вони після того ще й ніби мене жаліли, і власне оте Орланове "біднятко, програла" найбільш мене іритувало.

Зближались Різдвяні свята. Вже з якогось часу я почала була збирати все, що надавалось би до прикрашення ялинки. Повиривала із зошитів кольорові обкладинки, повитягала промокальний папір, за що Орлан сердився, а коли сам знайшов щонебудь підходяще, то давав мені. В останньому передсвятковому тижні всі хлопці помагали робити прикраси і, як діти, змагались між собою, хто з них зробив найкращу.

Мені дуже хотілося приготувати хоча дещо на подобу традиційної свят-вечері, але коли розглянулася по наших запасах, не мала з чого вибирати. В нас було волове м'ясо, кільканадцять кусків свинини, які я приберегла на свята, квасоля і ячмінна разова мука, з якої ми пекли на плиті щовечора по дві невеличкі паляниці для кожного з нас. Вони, враз із чорною несолодженою ячмінною кавою, становили наш сніданок. На день варили юшку, скупо закришену картоплями, і в ній по куску м'яса кожному. Набілу й городини в нас зовсім не було. Залишилося ще трішки білої житньої муки, два кілограми цукру, трошки меду, сушені гриби й кілька пригорщів сушених поганеньких яблук.

З сушні я зробила яблучне варення і спекла з білої житньої муки щось ніби перекладанця і пиріжків, уживаючи соду замість дріжджів. Воно було ледь солодке, без яєць, спечене під плитою. До такої процедури треба було наперед добре нагріти кухню, вимести попіл, опісля зняти плиту, бо бляха не влазилась дверцятами, вкласти мій "виріб" і швидко накласти плиту. Нас було дев'ятеро, отже, щоб наділити всім хоч по кілька кусників, треба було мені довго пекти. На диво, вийшло непогане. Також я насмажила на товщі хрустів, так що протягом свят ми мали чим поласувати і принаймні щось трохи відмінне від щоденних млявих паляниць. На Свят-вечір наварила борщу, вареників і приготувала кутю, якою запаслись хлопці ще восени. Зрубали в лісі ялинку, оздобили її нашими прикрасами й освітили кількома жарівками, що їх втикали до батерей від радіо. Одним словом, ми по-справжньому приготувались до свят.