ТИСЯЧА ДОРІГ

Взаємини між повстанцями обох статей назагал не створювали поважних проблем. Та подекуди бували і труднощі. Жінок було багато менше, їх добір у підпілля був селективніший. Дівчата, які працювали в осередках, де сповняли канцелярійну роботу, звичайно мали ґрунтовнішу освіту за багатьох повстанців. Ті ж, загартовані в боях вояки, не терпіли, коли жінка давала їм відчути свою перевагу над ними, хоч би й у ділянці формальної освіти. За роки в підпіллі вони також попрацювали над собою, здобули певне знання, хоч не діставали за науку формальних свідоцтв. Це вже не була та сама молодь, яка кілька років тому залишала свої родини. Інколи навіть, здавалося, невинний спогад з минулого, якій вказував на вищий статус жінки, от хоч би пригоди з гімназійних часів, повстанці сриймали як самохвальство.

У тих дуже відмінних від нормального життя обставинах мірилом вартости людини був її вклад у боротьбу і настав-лення до інших. Якщо жінка виправдала себе у згаданих двох випадках, вона не мала проблеми з тим, щоб бути прийнятою в оте "безклясове суспільство", яке складалося переважно з чоловіків. В основному, відносини до жінок в підпіллі відзеркалювали ставлення до них у нормальному житті, їх шанували повстанці, однак уважаючи, що майже в усіх вирішальних справах останнє слово повинно бути за чоловіками.

Трохи перепочивши, Орлан взявся до роботи. Наперед з олівцем у руках обчислив, скільки нам потрібно харчових запасів, щоб прожити до середини квітня. Виявилося, що хлопці не запаслись і половиною того, що потрібне, а тут кожного дня може випасти сніг, який вже лежатиме всю зиму. Найважча справа була з доставкою картопель. їх важко носити на спинах так глибоко в гори. Іншими, відживнішими продуктами, як борошно та крупи, важко було запастися, бо тут населенню самому тих продуктів бракувало. Вправді підпільна інтендантура мала домовлення зі Стрийщиною, і звідти доставляли в гори борошно, крупи та битих свиней. Одначе ми з того не могли багато скористати. В горах зазимувало багато підпільників із Закерзоння, їх усіх треба було забезпечити харчами на зиму. Також, маючи у своїм бункері Орлана, хлопці мусіли поводитись обережніш, щоб про місце їхнього зимування не догадувались навіть місцеві теренові підпільники. Через те Полтава поділився своїми грішми з Орланом, щоб купити найпотрібніші продукти. Однак і купити не було легко. Міліція і МВД часто перевіряли в селян клунки. Вони знали, що бойко навіть на велике свято не купить собі двадцять кілограмів білої муки, а якщо купив, то для повстанців. Тому треба було висилати за малою покупкою, в різний час і не завжди ту саму людину. Посилати доводилось аж до Стрия, бо в Сколім нічого не можна було дістати.

Зараз же на другий день взявся Орлан сам мурувати піч. Очевидно, не було цегли, треба було будувати з нерівного каменю. Якось він її поставив і наложив наверх плиту. На ній ми варили їжу, поки не покинули цей бункер навесні. Кухня, а також вікно, що його незабаром вставили, розв'язали проблему нафти. Все таки треба було її мати певний запас. Ми завжди світили лямпу ввечері й деколи варили вдень на примусі.

Хлопці відбули ще один передзимовий зв'язок з людьми Полтави. Він передав Орланові трохи книжок і підпільної літератури. Відбули свої теренові зустрічі, а решту часу присвятили на заготовлення харчів. їх тільки трьох ходили в села. Іскра влітку під час облав зламав собі ногу. Не міг дістати лікарської, ні навіть санітарної допомоги, нога йому зрослась з не зложеною як слід кісткою і ще досі боліла. Він не міг ходити далеко, а ще менше міг двигати тягар. Так чи йнакше, один з них мусів би був залишатися з нами, щоб, на випадок облави, ми знали, куди відступати. На наше щастя, тієї осени сніг випав пізно, аж з кінцем листопада, а в долах зима була зовсім безсніжна. Щойно коли сніг покрив землю грубою верствою, зупинилися усі зв'язки між населенням і повстанцями. Тоді в бункері, можна сказати, життя пішло нормальним трибом. Але не зовсім...

Вже при самім кінці листопада Байда, що був командантом зв'язкової групи, мав домовлений ще один, запасний зв'язок з людьми від окружного провідника Дрогобицької округи, Нечая. Тому що пізня пора, зустріч не була обов'язкова, однак на неї пішли.

Другого вечора вернулись хлопці зажурені й розповіли Орланові, з якими новинами прийшли зв'язкові Нечая.

Нечай мав уже приготований глибоко в горах просторий бункер на зиму. В останніх тижнях відбував передзимові відправи зі своїми підзвітними, а бойовики з його охорони організували припаси харчів на зиму. Як бувало нераз і в наших хлопців, вони не завжди могли вернутися до бункеру тієї самої ночі. Та ось вернулись недавно і помітили вирізаний на дереві свіжий знак недалеко бункеру. Того вечора також вернувся Нечай. Хтось, отже, був тут під час дня, може сексот. Тоді МҐБ почекає, як повстанці зазимують, і накриє їх. Також може бути, що хтось із селян просто зарубав дерево. Однак, якщо точно не знати, - бункер уже не до вжитку.