ТИСЯЧА ДОРІГ

Уже настав передвеликодній тиждень. Після зими підпільне життя знову почало пульсувати. Пополудні у страсний четвер пішли Байда, Чорнота і Мороз до Кам'янки, де мали полагодити цивільний зв'язок, зорганізувати дещо харчових продуктів та забрати прислані для Орлана газети, які приходили на різні адреси в селі. Пізнім вечором ми чули густу стрілянину, що доносилась з напрямку цього ж села. Було очевидним, що повстанці найшли на засідку, тільки не знати було, чи це наші хлопці, чи, може, з групи Нечая. Всю ніч ми їх вичікували в неспокої. Вже прийшла пора їм вернутись, а хлопці не приходили. До ранку ми були впевнені, що з ними сталось щось погане.

Щойно вдень прийшов Мороз, втомлений, блідий, і розповів таке.

Вони були вже все полагодили в селі й накінець вирішили зайти ще до однієї хати, залишаючи Мороза віддалік на стійці. Байда і Чорнота підходили до дверей, коли нараз посипались по них стріли. Оба були зразу поранені, але ще змогли, відстрілюючись, вийти з подвір'я під гору. Емведисти освітлювали ракетами напрямок їхнього відступу і по дорозі вбили Чорноту. Важко ранений Байда далеко не відбився. Він дострілився своїм пістолем.

Про всі подробиці ми довідались у п'ятницю. Мороз відступив при перших пострілах, і сам ще не знав про долю двох останніх. Цього ж дня ми залишили бункер і пішли до колиби окружного господарника. Над ранком у великодню суботу туди прибули Горновий і Надя. їх привели Славко та Євген, які й розповіли точніше про обставини смерти наших друзів.

Казали, що в п'ятницю ранком емведисти відвезли тіла убитих у Сколе. Тоді наречена Чорноти, що минулої зими втекла з Сибіру, подалась з двома подругами у ліс, там позбирали просякнуту кров'ю повстанців землю і понесли в село, щоб похоронити на рідному кладовищі.

... Тужно голосив за своїми леґенями воскресний дзвін у Кам'янці. Його сумний гомін доносивсь до нашого місця постою й одзивавсь у душі нестерпно болючим акордом:

Христос Воскрес? - Не чула,
Не відаю, не знаю.
Не буть ніколи раю
У цім кривавім краю..

Хоч який сум, однак селяни не забули передати живим повстанцям "свята". Так вони називали великодні страви й печиво. Притому нагадали, щоб удруге вийшли на зустріч у суботу пополудні, бо дівчата принесуть ще одні "свята" зі Сколього. Між населенням була своя неформальна організація, знали, кому можна довіряти, і помагали собі взаємно. У Сколім догадувались, що в Кам'янку заходять повстанці, тож бажали також від себе передати свячене, однак наперед хотіли його посвятити. Надвечір хлопці принесли ті другі "свята", з гарними писанками і вложеною карткою з великоднім побажанням від скільців.

ДОРОГА У ЛЬВІВЩИНУ

Осип Горновий перезимував без більших пригод. Він вже бачився після зими з Полтавою, який теж мав прийти сюди через кілька днів. Ми й раніше чули від населення, що в березні, 1948 року, в горах, кругом Коршева, була велика облава. Тепер довідались від Наді, що тільки сліпий припадок врятував Полтаву та їх усіх від загибелі.

Вони сиділи в бункері, нікуди не виходили, бо ще лежав великий сніг, і про облаву нічого не знали. Якось Доля вдосвіта, близько 3-ої години, проходячи біля входових дверей, вловила з двору легкий запах диму. В бункері випалилось ще звечора, а мисливці не ночували б у таку холодну ніч у лісі. Єдиний, хто міг бути, це емведівські війська, що переводили облави і заночовували на місцях. Доля розбудила всіх. Тоді й інші підтвердили запах диму. Треба було зразу покинути бункер, бо завтра облава могла обійняти їхню територію. Вдяглися, схопили зброю і стали обережно віддалятись, змилюючи за собою сліди. До ранку не зилишилось багато часу, та й по снігу важко було відступати. Два тижні вони, майже у голоді, перебували в лісах, поки не станув сніг.

Їхні здогади підтвердились. Це була облава. Зараз же наступного дня ще до полудня упав бункер Полтави. Облаву проводило само київське МВД, серед якого було багато вищої ранги старшин. Це вказувало, що, можливо, на бункер була "всипа" і вони знали точно, кого шукали. Шукали дуже ретельно і знайшли не тільки бункер, але й магазини з харчами і бібліотекою, хоч вони були закопані в землі та добре замасковані. Виявили навіть поодинокі банки з архівом і літературою, теж закопані в землі. Впали, отже, їхні матеріяли. Залишились живими люди, а це найважливіше. Полтава вже закінчив був писати брошуру Хто такі бандерівці, але в поспіху не захопив зі собою рукопису, і він попавсь гебістам ще до видання його в підпіллі. Захопив тільки нотес, в якому виготовляв плян брошури і писав замітки. На підставі цього нотеса він улітку 1948 року написав наново свою працю.