ТИСЯЧА ДОРІГ

Біля села Черниця ми переправились через Дністер. У річці були небезпечні крутежі, тож уночі треба було дуже вважати, щоб не схибити. Потім довелось поспішати, щоб якнайдалі відбитись від Дністра й дійти до Миколаївських лісів. Заки досягли лісу, всі були перегріті, з мокрими від поту спинами. Сіли на зрубані дерева, що лежали, лиш один Орлан положився прямо на землю. Перепочивши, відійшли на місце постою. Удень стала боліти голова в Орлана, ломили кості, дістав гарячку. В нього почалася грипа, а тут увечері треба було йти далі. Зробивши який кілометр, він опустивсь на землю, весь горів у гарячці. А йти мусіли, бо вдосвіта мали зустрітись зі зв'язковими від провідника Львівського краю Федора. На поляні паслися коні. Зв'язківець Крук зловив одного, посадив на нього Орлана, і ми пішли далі. Над ранком нагнали коня, а Орлана взяли двоє під руки й довели на місце зв'язку.

Нам назустріч вийшов зі своєю охороною сам Федір, його справжнє ім'я Зенон Тершаковець. Він був середнього зросту, зі свіжо голеною головою і симпатичною усмішкою, що просвічувала його обличчя. Видом був кругленький. Він того соромився і сам дивувався, від чого він так добре виглядає. На ньому був порядний військовий уніформ і вичищені до полиску хромові чоботи. Коло нас, що прийшли з гір, Федір і вся його охорона виглядали панами. Не лише тут. Як ми тільки зійшли в доли, відразу запримітили легші матеріяльні умовини життя підпільників.

Федір примістив Орлана в колибі, де той пролежав увесь день у гарячці. Хворому дали пеніцилін, і до вечора йому покращало.

Порядок дня укладано в кожній групі повстанців, але ніде він не був такий пунктуальний, як у Федора. Рання зоря, спільна молитва, сніданок, обід, вечеря, час зайнять - усе точно визначене. У нього, мабуть, був збірний пункт для провідників, що прибували на відправу, і він спрямовував їх на призначене місце. Тут треба було суворо придержувати конспірації, не робити найменшого руху в довколишніх селах, щоб не спровокувати облав.

Федір сказав нам, що тієї весни МВД арештувало його жінку. Вона жила з їхніми двома дітьми у Львові під прибраним прізвищем. Недовго до арештування була в неї його кур'єрка, доставила їй трохи грошей на прожиток і привезла йому листа від неї. Федір казав, що МВД знало, хто вона, але донедавна її не арештували з надією, що через дружину вдасться їм дістатися до нього. Дорікав собі, що не забрав жінки в підпілля. Хотів це зробити, але вона жаліла залишати дітей, і він не наполягав. "Тепер все одно їх залишила", - говорив. Сказав Орланові, що не радив би нікому з підпільників легалізувати своїх жінок, бо скоріше чи пізніше МВД їх заарештує. Федір ще не знав, що я мушу залегалізуватись. Добрий Осип Горновий потішав нас: "Не журіться, виховається серед людей, ти не одна. Хай лишиться наслідник".

Орлан вже довідався від Горнового й Полтави, що Тарас Чупринка призначив його на Волинь. Не тільки, що дорога буде довга, але також це новий для нього терен і там у нас не було знайомих людей. Тому ми враз із Горновим вирішили, що мені краще залишитися в Галичині. Пробуватиму приміститись серед давніх знайомих, та й інші, особливо Горновий, обіцяв допомогти. Він також уже був повідомлений, що залишається у Львівському краю.

Ми всі перебули у Федора одну добу. На другий день удосвіта Птах, Буква і я відійшли до групи чотового Бора, що квартирував у тому ж лісному комплексі. Був травень, у лісі поміж деревами землю встелили ніжні весняні квіти. Треба було ступати дуже обережно, щоб не топтати їх та не залишати за собою слідів. Попереду мене ішов Птах, але потім чомусь відстав. Я це завважила, однак не оглядалась, подумавши, що в нього на те своя причина. Вкоротці він наздогнав мене з китицею ніжних весняних квітів. Птах широко усміхався і, стискаючи мені долоню, вручив оті квіти: "В річницю вашого вінчання бажаю вам усього найкращого". Я була тепло зворушена. Ще два дні тому пам'ятала, потім, зажурена недугою Орлана, сама забула, що цього дня 27-ме травня. Забув також Орлан, ні словом не згадав, як прощались удосвіта. А Птах пам'ятав...

На постої командира Бора ми застали велику групу підпільників, між ними наших знайомих із Закерзоння. Був там окружний Перемищини, Григор, і його брат, Щипавка, а також окружний референт СБ з Перемищини, Старий, зі своїм бойовиком із Закерзоння.

Чотовий Бір (це не сотенний Бір з Лемківщини) був з 1921 року народження, стрункий, вищесереднього зросту, русявий, колишній студент Львівського політехнікуму. З ним був його ройовий, псевдо я призабула, львів'янин, з 1925 року, але виглядав дуже молоденький. Він в УПА ще з часів німецької окупації, славно воював, був кілька разів поранений у битвах. Його ніжно-вродливий вигляд цілковито контрастував до бойової вдачі. Розказував, як пішов перший раз за німців на військовий вишкіл УПА, що відбувався в Яворівському лісі. Коли вернувся додому, голодний, у брудній білизні, мати, побачивши його, розхворілась. Тепер її вже вивезено на Сибір, а з маминого синка визрів славний вояк.