ТИСЯЧА ДОРІГ

У групі Бора була також одна підпільниця, Рута. Низького зросту, інтелігентна і дуже привітної вдачі. Працювала в пропагандивній референтурі Львівської округи і сповняла в осередку роботу секретарки.

Через кілька днів прийшла до нас зв'язкова Федора, Наталка, симпатична й життєрадісна дівчина.. Вона тількищо вернулася з подорожі. Середнього зросту, смагляволиця, з прекрасними довгими чорними косами. Від неї так і промінювали сила та здоров'я. Вона, як і хлопці, носила важкий наплечник. Ми скоро заприязнились, ділились пережитими пригодами, і при тому Наталка розповіла мені про свою родину. її справжнє ім'я було Галина, з 1926 року народження, з Бережанщини, донька священика. Батько не схотів перейти на російське православ'я, і через те його вивезли на Сибір враз із матір'ю та молодшою сестрою. З листів, які надходили з Сибіру, Наталка довідувалась, що вони там дуже бідують. Найстарша сестра була заміжня за одним з керівних людей підпілля, який за німецької окупації загинув у Східній Україні. Тепер вона жила під прибраними документами і мусіла часто змінювати місце замешкання. Друга заміжня сестра відійшла на еміграцію.

Через декілька днів вернувся Орлан. З ним прийшов також крайовий провідник Подільського краю Улас. Він теж вертався з наради. їм обом складалася на деякий час одна дорога, бо зв'язок на Волинь ішов частинно Подільським краєм. Справжнє ім'я Уласа було Василь Бей, народжений 1921 року в селі Литвинів на Підгаєччині, випускник Бережанської гімназії. Був русявий, середнього зросту, худорлявий, тому й робив враження дуже молодого. Улас належав до молодшої генерації визначних керівників підпільної боротьби. Він особливо вирізнявся організаторським хистом. Подільський край межував з Хмельницькою областю, й Улас уже розбудовував там підпільну мережу та до того часу набув чималий досвід у праці серед східнього українського населення.

***

У післявоєнних роках перед керівництвом підпільною боротьбою в підсовєтських умовинах виринуло багато нових і пекучих проблем, що їх треба було розв'язати. У зв'язку з тим, конечною була жива виміна думок між провідними людьми. Також корисно було обмінятися набутим кількарічним досвідом підбольшевицької боротьби й на базі того виробити відповідну тактику на майбутнє.

Зустріч керівників підпілля, що відбулася з кінцем травня 1948 року в Миколаївських лісах, була дуже рисковним ділом. Мені невідомо, хто ще брав участь у нарадах, окрім Полтави, Горнового, Орлана, Уласа та Федора. Також не знаю, чи Чупринка зустрічався з ними разом, чи, з огляду на безпеку, поодиноко. Одначе мені відомо, що саме з причини безпеки не весь провідний склад був там присутній. Я довідалася про те від Орлана через півроку, коли знову повернулась у підпілля. На тій нараді Орлан докладно позвітував про стан, який заіснував на Закерзонні після розгрому підпілля. Він подав, які відділи УПА відійшли в Західню Европу, які перейшли в Україну, і також те, скільки підпільних кадрів перейшло в Україну і хто Командир УПА.

Очевидно, найбільше обговорювалось тогочасний стан. Нова дійсність висувала потребу певних змін у програмі революційного руху в напрямі її більшої демократизації. Ставка ішла на молодь, дитинство якої минуло в час воєнної завірюхи, їм, молодим, треба було ясніше сказати, що наш рух не відсепаровував національних інтересів від матеріяльних та духових потреб одиниці. Якраз вони одні одних доповнювали. В нарадах особливу увагу приділяли методам популяризації визвольних ідей серед українського населення в сусідніх східніх областях. Ширити ці ідеї можна було двома способами: висиланням в дані терени певної кількости підпільників, щоб вони там розвивали пропаґандивну роботу, а теж нав'язувати контакти зі східніми українцями, які працювали або навчались у Західній Україні, тобто в теренах дій підпілля. Другий спосіб обіцював широкі можливості.

Призначуючи Орлана на провідника Північно-Західніх Українських Земель (ПЗУЗ), Тарас Чупринка рівночасно доручив йому виконати додаткову місію: полагодити справу конфлікту з Далеким.

На Волині підпілля мало свої пекучі проблеми, яких не було в інших теренах. Вони сягали часів німецької окупації, коли на ПЗУЗ буйно розросталась УПА. Тоді прийняли в її ряди велику кількість червоноармійців з розбитих частин ЧА, які опинились на тилах або втекли з німецького полону. Більшість із них виявились чесними людьми, які приєдналися до боротьби УПА зі шляхетним наміром, сприймаючи її ідею за свою.