ТИСЯЧА ДОРІГ

Провід ОУН тісно співпрацював з УПА та до якоїсь міри наглядав над її розвитком. Не всі члени Проводу Організації згоджувались з таким широким умасовленням підпільно-збройної боротьби. Мені було відомо від Орлана, що ще за німецької окупації крайовий референт СБ Мікушка виступав проти умасовлення боротьби, тим більше на Волині й Поліссі, де ОУН, як контрольний чинник, була слабша, ніж у Галичині. Він уважав, що така тактика боротьби потягне за собою величезні жертви, бо створює широкі можливості для агентурної роботи. Воно так і сталося. Большевицька агентура на Волині та Поліссі зробила таке спустошення, що ОУН і УПА ледве зберегли своє існування на тих землях.

Спостерігаючи масове зростання УПА, НКВД старалось насадити в неї свою агентуру. Приділено УПА особливо багато уваги після перемоги під Сталінградом, коли большевики вже сподівалися виграти війну.

Під прапорами УПА міг стати кожний українець та неукраїнець, який визнавав ідею, за яку вона боролася. Тому в рядах УПА опинилося багато втікачів з ЧА та інші, що не хотіли їхати на невільничу роботу в Німеччину. Вони майже всі чесно боролися та гинули в боротьбі. Але в той же час, під маскою дизертирів з ЧА, НКВД кинуло на ПЗУЗ багато вишколених своїх агентів. Це були совєтські офіцери, які добре володіли українською мовою і заявляли свою готовість боротись за самостійну Україну. Багато з них мали солідний військовий вишкіл, вміло керували партизанськими боями проти німців, виявляючи часто геройську відвагу під час битв. В умовинах боротьби УПА неважко було здібним та відважним вибитися на командні становища, тож немало агентів пролізли у команди сотень, загонів і куренів УПА.

Ситуація, однак, докорінно змінилася, коли 1944 року затримався фронт на Волині й Поліссі. Відтепер треба було вже стріляти не в німців, а в "карательні отряди НКВД", які безнастанно переслідували УПА, нав'язуючи їй бої за боями. Тоді оті розумні та відважні "командири" завжди програвали бої та поносили кольосальні жертви в людях. Один з сотенних, здається, під псевдом Сталь, винищив майже всю сотню УПА під час рейду в Житомирську область 1944 року. Рейд був заплянований командуванням з пропагандивною ціллю, щоб населення в сумежних областях пізнало УПА. Тим часом Сталь так маневрував сотнею, що тримав її в лісах і зовсім унеможливив зустрічі з населенням, зате водив у певні, визначені місця, даючи можливість військам НКВД винищувати відділ. У рейдах були розбиті також інші відділи волинських сотень.

Просування фронту через Волинь та Полісся - дуже важкий період для УПА. Крім постійних боїв з переважними кількісно і краще озброєними військами НКВД, воякам УПА часто доводилось ще й цілими днями жити впроголодь у забльокованих лісах, що впливало на моральне послаблення людей. У такий критичний час підходив до вояка агент і говорив, в якій то безнадійній і зовсім безвиглядній ситуації опинилась УПА та що немає сенсу далі вести боротьбу. Краще вийти з лісу та зголоситися на НКВД, оправдуючись, що боровся тільки проти німців, і тоді напевне помилують. Це були вишколені агенти, вони наперед придивлялись, до кого підійти, і коли після такої розмови стрілець все одно вагався, агент тероризував його психічно. Казав, що в нього вже багато своїх людей у відділі і, якщо цей хоч одним словом до когось промовиться про їхню розмову, за півгодини його не буде серед живих. У відділах УПА стало витворюватись недовір'я між людьми, а то й паніка.

Вже 1944 року УПА і підпілля зазнали великих втрат, а в деяких районах їхні дії зовсім послабились. Ситуація ставала настільки загрозливою, що затривожила Командування УПА та Провід ОУН. При точному обслідуванні окремих випадків виявилась дія сильної ворожої агентури.

Керівництво збройною боротьбою стало перед дилемою - швидко і радикально зліквідувати агентуру, або в протилежному випадку енкаведівська агентура знищить і зліквідує проти-большевицьку боротьбу. В тій критичній ситуації, коли війська НКВД без перестанку зв'язували відділи боями, в яких гинула велика кількість вояків, треба було діяти швидко і рішуче. Така тактика не була найкращою, бо не давала доволі часу розмотувати кожний клубок до кінця і потягала деколи додатково невинні жертви. Нераз траплялось, що агент, коли опинивсь у руках СБ, під час зізнань навмисне "сипав" чесних, ні до чого не причетних людей, щоб накінець потягнути невинні жертви, а також ще більше посіяти недовіру між вояками у відділах УПА і між підпільниками. Не всюди й не в кожному випадку Служба Безпеки зорієнтувалась у підступній тактиці агентів, і, при ліквідації агентів, деколи падали жертвою безвинні люди. Ситуація, в якій опинилась боротьба на ПЗУЗ, з критичної вже перейшла у трагічну, бо й неможливо було розібратися, чия вина.