ТИСЯЧА ДОРІГ

Після смерти полковника Клима Савура, командира УПА-Північ, який загинув 1945 року також через агентуру, Головний Провід відрядив з Галичини на становище провідника ПЗУЗ Миколу Козака, псевдо якого було Смок. Вивчивши ситуацію, Смок став застосовувати радикальні способи ліквідації агентури. Проти його тактики виступив крайовий референт СБ на ПЗУЗ Далекий. Очолюючи Службу Безпеки, він проводив багато допитувань вояків, запідозрених в агентурній діяльності, і глибоко переживав, коли траплялися невинні жертви. Далекий був переконаний, що, розв'язуючи цю дуже складну проблему радикальним способом, ми знищимо самі себе. Між ними, двома членами Проводу ОУН на ПЗУЗ, витворився настільки глибокий конфлікт щодо тактики боротьби з агентурою, що потяг за собою решту керівних людей на ПЗУЗ, вони розділились: одні пристали до Смока, інші - до Далекого. Поділ мав також територіяльний вимір. Отже, Волинська область, тобто за підпільним визначенням - край "Дніпро", підлягала Смокові, а край "Одеса", Рівенська область, лишився під керівництвом Далекого.

Про конфлікт, який поширився на все підпілля на ПЗУЗ, оба заалярмували Генеральний Секретаріят УГВР. Тарас Чупринка вислав туди свого відпоручника, який мав розглянути справи на місці й позвітувати про свої обслідування. Після його повернення керівництво викликало Смока і Далекого на конференцію. Однак Далекий на конференцію не з'явився, мабуть, сподіваючись, що УГВР, висилаючи на Волинь Смока, візьме його сторону. З тієї пори він не мав більше контакту з головним керівництвом і діяв на власну руку. Цього не знали підлеглі, які стали по його стороні, думаючи, що й надалі підпорядковані проводові УГВР.

Агентуру остаточно зліквідовано, принаймні в широких засягах, бо як довго існувало підпілля, так довго ворог старався пролізти до нього своєю агентурою. Хоч значно ослаблене, все таки підпілля назагал зберегло свою організацію і видужувало із завданих йому ран. Проте Далекий не творив окремої організації та надалі вважав себе підпорядкованим УГВР та Проводові ОУН. Він затримав ту саму назву організації, розмножував та ширив між населенням ту ж, що й Смок, підпільну літературу, також висилав людей на працю у східні області - лишень не визнавав Смока своїм зверхником. Кадри, які йому підпорядкувались, знали, що Далекий - чесна людина, довіряли йому, і це їм вистачало. Проте брак живого контакту з вищим керівництвом став зчасом позначатись на його діяльності. Вона почала слабшати, а натомість впливи Смока стали поширюватись на Рівенщину. Потім до Смока перейшов Уліян, окружний південної Рівенщини, враз із підпорядкованими йому кадрами.

Ненормальність паралельних дій двох груп того самого підпілля завдавала нераз конкретні шкоди обом стронам. Діяли нескоординовано, в наслідок чого часами доходило до перестрілок на трасах, якими вночі проходили і ті і ті. Стріляли, думаючи, що стрічаються з опергрупою МВД. Письмові звернення Проводу не давали наслідків, бо разом із конфліктом витворилась між двома керівниками особиста неприязнь. Треба було вислати на Волинь когось, хто зумів би погасити конфлікт.

Знаючи вдачу Орлана, його вміння злагоджувати розбіжності між людьми, Тарас Чупринка ще 1946 року заплянував доручити це завдання йому, призначуючи провідником ПЗУЗ. Переговори Стяга з Чупринкою в справі залишення Орлана на Закерзонні тільки відтягнули його відхід, але не змінили рішення Тараса Чупринки. Тепер Орлан як провідник ПЗУЗ відходив туди із завданням зліквідувати конфлікт, підкріпити підпілля набором обмеженого контингенту молоді, провести деякі зміни в системі організаційного поділу терену, посилити пропагандив-ну акцію серед населення і поширити підпільну мережу на сусідні східні області.

Орлан був радий новому призначенню. Як колись за німецької окупації, коли з десятка кандидатів Маївський ("Тарас") обрав його на пост обласного провідника трудних і слабо опанованих рухом західніх окраїн, так і тепер підвищення до провідника ПЗУЗ прийняв не тільки як признання, але радше як виклик. Почувався духово піднесеним і відходив з настановою докласти всіх сил, щоб виконати доручені завдання. Тільки турбота за мою долю пригнічувала його ентузіязм, тим більше, що нічим не міг мені допомогти.

Про перебіг розмов з командиром Чупринкою, порушувані ними проблеми, як також про справу Далекого я довідалася значно пізніше, коли знов опинилась у підпіллі. Тепер, коли я їх усіх залишала і відходила у "світ", знала лише, що Орлан іде на Волинь.

Чарівна, оспівана Самчуком Волинь... Куди то потече річ-ка життя й боротьби мого чоловіка, по яких твоїх селах і лісах? Яким способом мені її віднайти, коли доведеться шукати?..