Трагедія в трьох діях

– Ви хочете, щоб я теж брав активну участь? Eh bien. Буде, як ви забажаєте. Тільки-от я нікуди звідси не піду. Мені й тут дуже добре. Але я скажу вам, що я зроблю. Я влаштую вечірку, вечір хересу, – це нині модно, чи не так?

– Вечір хересу?

– Précisément, і запрошу місіс Дейкез, капітана Дейкеза, міс Саткліфф, міс Віллз, містера Мендерза й вашу чарівну матінку, мадемуазель.

– А мене?

– Ну ясна річ, і вас. Усі присутні запрошені.

– Ура, – вигукнула Еґґ. – Але мсьє Пуаро, мене не обдуриш. Щось станеться на цій вечірці. Так?

– Побачимо, – тільки й сказав детектив. – Але не сподівайтеся чогось надзвичайного, мадемуазель. А тепер залиште нас із сером Чарльзом, бо мені треба порадитися з ним щодо кількох питань.

Коли Еґґ і містер Саттертвейт чекали на ліфт, дівчина захоплено промовила:

– Так цікаво, точно як у детективних романах. Нас усіх зберуть, а потім він розкриє вбивцю просто при всіх.

– Так і кортить дізнатися, – сказав містер Саттертвейт.

* * *

Вечір хересу відбувся в понеділок увечері. Запрошення прийняли всі. Чарівна та нестримана міс Саткліфф пустотливо розсміялася, роззирнувшись довкола.

– Заманили нас у павутиння, мсьє Пуаро. А ми, бідні мушки, повірили. Впевнена, на нас чекає феєричний розбір справи, а потім ви тицьнете в мене пальцем і скажете: «То є твоє діяння», і всі хором повторюватимуть: «Вона це зробила», – а я вибухну риданнями й визнаю свою провину, бо легко піддаюся навіюванню. О, мсьє Пуаро, як я вас боюся.

– Quelle histoire![23] – вигукнув Пуаро. Він був зайнятий карафою й склянками. Легко кивнувши, він передав їй келих хересу. – Це просто дружня вечірка. Не говорімо про вбивства, кровопролиття й отруту. Là, là![24] – ці речі тільки псують задоволення.

Він передав келих похмурій міс Мілрей, яка прийшла разом із сером Чарльзом і тепер стояла з грізним виразом обличчя.

– Voilà[25], – сказав Пуаро, закінчивши роздавати келихи. – Забудьмо, за яких обставин ми зустрілися вперше. Розважаймося. Їжте, пийте, радійте, бо життя закоротке. А, malheur[26], я знову про смерть. Мадам, – він кивнув місіс Дейкез, – дозвольте побажати вам удачі й сказати, що ваше вбрання сьогодні неперевершене.

– За вас, Еґґ, – мовив сер Чарльз.

– Будьмо! – вигукнув Фредді Дейкез.

Усі щось пробурмотіли. Атмосфера вечірки просякла робленими радощами. Всі намагалися вдавати з себе веселих і невимушених. І лише Пуаро це вдавалося природно. Він безтурботно теревенив…

– Херес я люблю набагато більше, ніж коктейлі, – і в тисячу разів більше за віскі. О, quel horreur[27] це ваше віскі. Віскі псує, незворотно псує смак. Якщо ви хочете насолоджуватися вишуканими французькими винами, то краще вам ніколи, ніколи… а, qu’est-ce qu’il y a?..[28]

Його перервав дивний звук – як ніби задушений крик. Сер Чарльз похитувався, його обличчя зсудомило – всі дивилися на нього.

Келих випав з його рук на килим, він зробив кілька кроків наосліп, а потім упав.

На мить запала тиша, потім Енджела Саткліфф закричала, а Еґґ кинулася вперед.

– Чарльзе! – голосила дівчина. – Чарльзе!

Вона кинулася просто до нього. Містер Саттертвейт м’яко зупинив її.

– Господи, – заплакала леді Мері. – Невже знову!

Енджела Саткліфф вигукнула:

– Його теж отруїли… Це жахливо. О, Господи, як це жахливо…

Раптом упавши на канапу, вона почала плакати і водночас сміятися – жахливий звук…

Ініціативу перехопив Пуаро. Він опустився навколішки перед тілом Картрайта. Усі відступили на крок, дозволяючи Пуаро оглянути сера Чарльза. Бельгієць встав, механічно обтрушуючи штани. Оглянув гостей. В лункій тиші чулися ридання Енджели Саткліфф.

– Любі друзі, – почав детектив.

Але тут на нього напала Еґґ, заважаючи йому закінчити.

– Ви дурень. Ви нікчемний блазень! Вдаєте з себе велике цабе, вдаєте, ніби ви все знаєте. І доводите до такого! Чергове вбивство! Просто у вас під носом! Якби ви не влаштували цієї вечірки, нічого б не сталося! Це ви вбили Чарльза! Ви! Ви! Ви!

Вона замовкла, не в змозі видобути з себе слів. Пуаро сумно й похмуро кивнув.

– Так, мадемуазель. Я визнаю це. Це я вбив сера Чарльза. Але, мадемуазель, я не звичайний убивця. Можу вбити – можу і воскресити.

Він озирнувся і буденним голосом з нотками вибачливості сказав:

– Прекрасна гра, сере Чарльзе, браво. Можливо, тепер ви хочете піти за лаштунки?

Сміючись, актор стрибком звівся на ноги й пустотливо кивнув.

Еґґ голосно зойкнула.

– Мсьє Пуаро, ви, ви просто монстр!

– Чарльзе, – скрикнула Енджела Саткліфф. – Безсердечний! Але навіщо?

– Як?..

– Що взагалі коїться?..

Піднявши руку, Пуаро дочекався тиші.

– Мсьє, мадам. Прошу вибачення в усіх. Я влаштував цю невеличку виставу для того, щоб показати вам і, зрештою, самому собі, що мої міркування були правильними.