Трагедія в трьох діях

Отже, слухайте. Я додав в один із келихів на цій таці чайну ложку звичайної води. Вода грала роль нікотину. Ці келихи майже такі самі, як ті, що були на вечірці в сера Чарльза та сера Бартолом’ю Стренджа. Оскільки скло товсте і різьблене, невелику кількість прозорої рідини дуже важко буде помітити. А тепер уявіть келих портвейну сера Бартолом’ю Стренджа. Коли келих поставили на стіл, хтось додав у нього певну кількість чистого нікотину. Це міг зробити будь-хто. Дворецький, служниця, хтось із гостей, хто прослизнув до їдальні перед тим, як усі спустилися вниз. Ось виносять десерти, доливають у келихи портвейну. Сер Бартолом’ю п’є і вмирає.

Сьогодні ми розіграли третю трагедію – на щастя, це лише фарс. Я попросив сера Чарльза зіграти роль жертви. Він упорався з цим надзвичайно добре. А тепер уявімо, що це не фарс, а правда. Що сер Чарльз загинув. До яких заходів удається поліція?

Міс Саткліфф вигукнула:

– Як до яких? Звісно, бере на експертизу келих. – Вона кивнула на той, що лежав на підлозі, випавши з руки сера Чарльза. – Ви додали туди води, але якби то був нікотин…

– Уявімо, що це нікотин. – Пуаро обережно торк нувся келиха носком. – На вашу думку, взявши склянку на експертизу, поліція знайшла б там нікотин?

– Звісно.

Детектив м’яко похитав головою.

– А от і ні. Там не знайдуть і натяку на нікотин.

Усі витріщилися на нього.

– Розумієте, – усміхнувся чоловічок, – це не той келих, з якого пив сер Чарльз. – Винувато всміхаючись, він дістав склянку з кишені фраку. – Ось він.

Пуаро вів далі:

– Це, бачте, головна засада всіх фокусів: увага не може бути в двох місцях одночасно. Щоб мій фокус удався, мені треба було, щоб ваша увага була зайнята чимось іншим. Ну, тут іще й психологічний момент. Коли сер Чарльз звалився замертво, всі присутні дивилися на нього. Всі хотіли підійти поближче, і ніхто, взагалі ніхто, не дивився на Еркюля Пуаро. Якраз у цей момент, поки ніхто не бачив, я і поміняв келихи…

Розумієте, я просто перевіряю свою теорію… Такий самий момент був і у «Воронячому гнізді», і в Мелфортському абатстві – саме тому в склянках нічого не знайшли…

Еґґ вигукнула:

– І хто ж підмінив келихи?

Дивлячись на неї, детектив відказав:

– Це нам і доведеться з’ясувати…

– То ви не знаєте?

Пуаро стенув плечима.

Гості почали розгублено збиратися додому.

Поводилися вони досить холодно. Вони почувалися ошуканими.

Пуаро затримав їх, піднявши руку догори.

– Дуже прошу, ще секунду! Я маю сказати одну річ. Так, сьогодні ми розіграли комедію. Але якби все було по-справжньому, вона могла б стати трагедією. За певних умов убивця може завдати третього удару… Звертаюся до всіх присутніх. Якщо комусь відомо щось пов’язане з цими убивствами, будь ласка, повідомте про це зараз же. На цьому етапі мовчання може бути вкрай небезпечним – смертельно небезпечним. Тож я прошу ще раз – якщо комусь щось відомо, скажіть про це тепер…

Серові Чарльзу здалося, що Пуаро звертається до міс Віллз. Якщо так – даремно. Ніхто нічого не сказав.

Детектив зітхнув. Опустив руку.

– Що ж, хай так. Я вас попередив. Більше я нічого не можу вдіяти. Пам’ятайте: мовчати небезпечно.

Але і тепер ніхто нічого не сказав.

Гості незграбно розійшлися.

Еґґ, сер Чарльз і містер Саттертвейт залишилися.

Дівчина ще не вибачила бельгійцеві. Вона сиділа дуже прямо, на щоках палав рум’янець, в очах мерехтіла лють. Вона намагалася не дивитися на сера Чарльза.

– Майстерний трюк, Пуаро, – схвально сказав актор.

– Неймовірно, – посміюючись, підтримав містер Саттертвейт. – Важко повірити, що я не помітив, як ви підмінили келих.

– Ось чому, – пояснив чоловічок, – я не міг нікого попередити. – Експеримент міг вдатися лише за умови, що ніхто нічого не знав.

– Ви лише заради цього все це затіяли – перевірити, чи можна непомітно поміняти келихи?

– Ну, не лише. В мене була ще одна мета.

– І яка ж?

– Я хотів поспостерігати за реакцією однієї людини на смерть сера Чарльза.

– І якої ж? – різко запитала Еґґ.

– А, це мій секрет.

– І вам вдалося відстежувати реакцію? – поцікавився містер Саттертвейт.

– Так.

– І?

Пуаро не відповідав. Лише похитав головою.

– Ви не скажете нам, що побачили?

Чоловічок повільно відказав:

– Я побачив неприховане здивування…

Еґґ зойкнула.

– То ви хочете сказати, – запитала вона, – що викрили вбивцю?

– Можна й так сказати, якщо вам цього дуже хочеться, мадемуазель.

– Але тоді виходить, що ви знаєте все?

Пуаро похитав головою.

– Ні, навпаки. Я взагалі нічого не знаю. Бо, розумієте, я не знаю, чому вбили Стівена Беббінґтона… А це ж основне – мотив.

У двері постукали, і до кімнати зайшов служка, простягнувши телеграму на таці. Бельгієць відкрив її. Змінився на обличчі. Передав телеграму серові Чарльзу. Еґґ прочитала її вголос, зазирнувши тому через плече.

Приїжджайте терміново. Я знаю дещо важливе про смерть Бартолом’ю Стренджа. Марґарет Рашбріджер.