Читаем Трагедія в трьох діях полностью

– Але, Чарльзе, тобі усе так добре вдавалося.

Одначе Картрайт уже не грав ролі великого детектива.

– Ну, це була моя вистава. А тепер я передаю її Величним вусам. Нехай тепер він цим займається.

– Гадаєш, він знає, хто скоїв ці злочини? Бо сказав, що знає.

– Імовірно, він навіть не здогадується, але мусить дбати про репутацію.

Еґґ мовчала, і сер Чарльз запитав:

– Про що ти думаєш, люба?

– Я думала про міс Мілрей. Вона так дивно поводилася того вечора, про який я тобі розповідала. Вона щойно прочитала в газеті про ексгумацію і не знала, що робити.

– Не може такого бути, – бадьоро відказав Картрайт. – Ця жінка завжди знає, що робити.

– Годі жартувати, Чарльзе. Вона мала схвильований вигляд.

– Еґґ, люба, ну чому я маю думати про схвильованість міс Мілрей? Чому я маю думати про когось, крім нас?

– Побережись краще трамваїв. Я не хочу стати вдовою, ще не встигнувши стати дружиною.

Вони поїхали до сера Чарльза випити чаю. Їх зустріла міс Мілрей.

– Вам телеграма, сере Чарльзе.

– Дякую, міс Мілрей. – Він нервово розсміявся по-хлопчачому. – Послухайте, я маю повідомити вам новини. Ми з міс Літтон-Ґор збираємося побратися.

Після секундної паузи міс Мілрей видобула:

– О, я впевнена, я впевнена, ви будете дуже щасливі разом!

Її голос звучав якось дивно. Еґґ помітила це, але не встигла вона поділитися враженнями із Чарльзом Картрайтом, як той скрикнув:

– Господи, Еґґ, подивися лишень. Це від Саттертвейта.

Він дав їй телеграму, Еґґ прочитала її, і очі дівчини розширилися.

<p>Розділ тринадцятий</p></span><span></span><span><p>Місіс де Рашбріджер</p></span><span>

Перш ніж сісти на потяг, Еркюль Пуаро та містер Саттертвейт переговорили з міс Ліндон, секретаркою сера Бартолом’ю. Та дуже хотіла допомогти, але не знала нічого важливого для справи. Місіс де Рашбріджер згадувалася в записах сера Бартолом’ю лише як пацієнтка. Той завжди говорив про неї лише як лікар.

Пуаро та Саттертвейт прибули до санаторію близько дванадцятої. Медсестра, яка відчинила їм двері, мала стривожений та зніяковілий вигляд. Містер Саттертвейт попросив покликати старшу медсестру.

– Не знаю, чи зможе вона приділити вам увагу цього ранку, – невпевнено промовила дівчина.

Саттертвейт дістав візитівку й написав на ній декілька слів.

– Передайте їй, будь ласка, оце.

Їх провели в невеличку залу для очікування. За п’ять хвилин двері прочинилися, і увійшла старша медсестра. Вона була зовсім не схожа на ту жваву й професійну жінку, з якою Саттертвейт бачився минулого разу.

Чоловік підвівся.

– Сподіваюся, ви мене пам’ятаєте, – почав він. – Я приходив сюди із сером Чарльзом Картрайтом одразу після смерті сера Бартолом’ю Стренджа.

– Так, пам’ятаю, містере Саттертвейте. Сер Чарльз іще питав про бідолашну місіс де Рашбріджер, і тепер це скидається на дивний збіг.

– Дозвольте відрекомендувати мсьє Еркюля Пуаро.

Бельгієць кивнув, і старша медсестра щось відсторонено відповіла. Вона вела далі:

– Не уявляю, як ви могли отримати цю телеграму. Все це здається таким заплутаним. Це ж не може бути пов’язано зі смертю бідолашного лікаря, правда? Це, певно, робота якогось маніяка, тільки так я можу це пояснити. Поліція нишпорить скрізь, і взагалі… Це жахливо.

– Поліція? – здивувався містер Саттертвейт.

– Так, вона тут з десятої ранку.

– Можливо, ми могли б поговорити з місіс де Рашбріджер? – запитав містер Саттертвейт. – Коли вже вона попросила нас приїхати…

Старша медсестра його перебила:

– О, містере Саттертвейте, то ви не знаєте?

– Не знає чого? – різко запитав Пуаро.

– Бідолашна місіс де Рашбріджер. Вона померла.

– Померла? – скрикнув детектив. – Mille tonnerres![29] Тепер усе зрозуміло. Я мав це передбачити… – Він замовк. – Як це сталося?

– Дуже дивно. Їй передали коробку шоколадних цукерок з лікером – надіслали поштою. Вона з’їла одну. Смак, здається, був жахливий, але вона, певно, не очікувала такого, тож проковтнула її. Люди рідко випльовують їжу.

– Oui, oui[30]. І якщо рідина вже почала витікати в горло, це ще і складно.

– Тож вона проковтнула цукерку й почала кликати на допомогу. Прибігла медсестра, але ми нічого не змогли вдіяти. Потім лікар викликав поліцію, вона приїхала і взяла цукерки на експертизу. Весь верхній шар був отруєний, з нижнім усе гаразд.

– А що за отрута?

– Поліція вважає, що нікотин.

– Так, – мовив Пуаро. – Знову нікотин. Нищівний удар. Який жахливий хід!

– Ми спізнилися, – сказав містер Саттертвейт. – Тепер ми ніколи не дізнаємося, що вона хотіла нам сказати. Хіба що… хіба що вона з кимось поділилася інформацією. – Він запитально поглянув на старшу медсестру.

Пуаро похитав головою.

– Нікому вона нічого не сказала, от побачите.

– Але ми можемо запитати, – не здавався містер Саттертвейт. – Може, комусь із сестер?

– Запитайте в будь-якому разі, – сказав Пуаро, але надії в його голосі не було.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Земное притяжение
Земное притяжение

Их четверо. Летчик из Анадыря; знаменитый искусствовед; шаманка из алтайского села; модная московская художница. У каждого из них своя жизнь, но возникает внештатная ситуация, и эти четверо собираются вместе. Точнее — их собирают для выполнения задания!.. В тамбовской библиотеке умер директор, а вслед за этим происходят странные события — библиотека разгромлена, словно в ней пытались найти все сокровища мира, а за сотрудниками явно кто-то следит. Что именно было спрятано среди книг?.. И отчего так важно это найти?..Кто эти четверо? Почему они умеют все — управлять любыми видами транспорта, стрелять, делать хирургические операции, разгадывать сложные шифры?.. Летчик, искусствовед, шаманка и художница ответят на все вопросы и пройдут все испытания. У них за плечами — целая общая жизнь, которая вмещает все: любовь, расставания, ссоры с близкими, старые обиды и новые надежды. Они справятся с заданием, распутают клубок, переживут потери и обретут любовь — земного притяжения никто не отменял!..

Татьяна Витальевна Устинова

Детективы
Девочка из прошлого
Девочка из прошлого

– Папа! – слышу детский крик и оборачиваюсь.Девочка лет пяти несется ко мне.– Папочка! Наконец-то я тебя нашла, – подлетает и обнимает мои ноги.– Ты ошиблась, малышка. Я не твой папа, – присаживаюсь на корточки и поправляю съехавшую на бок шапку.– Мой-мой, я точно знаю, – порывисто обнимает меня за шею.– Как тебя зовут?– Анна Иванна. – Надо же, отчество угадала, только вот детей у меня нет, да и залетов не припоминаю. Дети – мое табу.– А маму как зовут?Вытаскивает помятую фотографию и протягивает мне.– Вот моя мама – Виктолия.Забираю снимок и смотрю на счастливые лица, запечатленные на нем. Я и Вика. Сердце срывается в бешеный галоп. Не может быть...

Адалинда Морриган , Аля Драгам , Брайан Макгиллоуэй , Сергей Гулевитский , Слава Доронина

Детективы / Биографии и Мемуары / Современные любовные романы / Классические детективы / Романы