Трохи відчайдушної слави

«Вибачте?» сказав Джоле. Його брови піднялися.

«Я зроблю краще», — сказала вона. «Я хочу бути…» Вона проковтнула. «Я хочу бути гідним людства».

Хіба це не означало бути дітьми Землі? Бути всім, що залишилося від блакитної планети та чотирнадцяти мільярдів людей?

«Ніхто не очікує від тебе досконалості, Валькірі», — сказав Джоле. «Досить того, що ти служиш».

— Я розумію, сер, — сказала Кіра. Вона подумала про брехню. Про те, що ніхто не очікує досконалості, і кожного постійно карають за недосягнення її. Про віру в брехню таку сильну, що ви в неї впадали.

«Піди й відпочинь», — сказав Джоле. «Це ротація запису, чи не так?»

Кіра, спотикаючись, вийшла з кімнати для агоге, ескадрилья Фероксів зайняла кімнату для тренувальної ротації, і Кіра наосліп блукала вузькими коридорами станції Гея. Все було знайоме і дивне. Це був дім, місце, звідки вона прийшла, єдине місце, якому вона справді належала. Вал подивилася звідкись з-за її очей і подумала, яке воно маленьке, яке темне, яке холодне, огидне, тісне, брутальне й сумне.

Чому Мудрість це зробила?

Коли вона переконалася, що залишилася сама, у порожньому скелястому проході десь між дитячою кімнатою та кімнатами Августи, вона спробувала запитати. «Що ти хочеш, щоб я тут зробила?» — вимагала вона у тиші. «Це місце… нічого, воно… крихітне, це… тут ніхто нічого не може зробити! Все, що ми робили, це сиділи тут, ненавиділи всіх і нічого не робили…

Тиша.

«Це дурниця», — сказав Кіра. «Це завжди було дурницею».

Вона думала, що вони були борцями за свободу, і, звичайно, вони не були ними. Борці за свободу були іншими Магі, чи були Ісо та Зівірі Джо на крок попереду від Провидіння, або ж Ліза в ресторані на Гаймері сказала, що вона не згодна з Фліт політично. Вона думала, що вони останні з людства, але це також не було правдою; десь там дощовий світ обертався навколо жовтої зірки, а Урса та її син були сім’єю далеко від Кіри.

Невже це мало статися знову? Призначення. Магі відправлять геть. Кіра піде до Аві. Вони врятують Ісо. І вони знову втечуть, знову зроблять все те ж саме, але цього разу, як Кіра здогадувалася, вона мала зупинити Магі у вбивстві Леру або зупинити Аві взяти під контроль Мудрість і знищити всіх цих маджо, хоч їй це вже було байдуже. Їй було байдуже. Вона була вдома, і це було найгірше місце у всесвіті. Її дядько Джоле взяв її за руку, подивився на неї та посміхнувся, а вона подивилася на нього й побачила, який він був прямо перед нею, і вона більше не могла цього витримати.

«Що я маю робити?» — зажадала вона знову.

Ніякої відповіді. Скелясті стіни навколо були холодні й тихі.

І тут залунав сигнал тривоги.

Це не було знайоме подвійне кільце на зміну. Це не були термінові попереджувальні дії проти противника. Це був сигнал, якого Кіра ніколи раніше не чула: три довгі звуки й один короткий. Їй довелося перерити шари пам’яті, щоб знайти його в тьмяному спогаді про Дитячу кімнату, де вона вивчала кожен сигнал і коли капрал Еккер вдарила її вказівником по кісточках пальців одного разу, коли вона помилилася…

Повний збір.

Щось змінилося. Такого ніколи не було.

Командування скликало весь персонал Геї на збори.

Єдиним приміщенням, достатньо великим, щоб вмістити все населення станції, була аркада. Тиху музику вимкнули. Автомати для ігор відсунули до стін, як і маленькі кабінки з екранами. Дорослі вишикувалися крилами, кадети — групами. Кіра стала у стрій біля Клео. Ще п’ять Горобців з іншого боку, бо Жанну, на дальньому кінці, ще не призначили. Кіра скоса глянула на своїх однокурсників. Їй здалося, що вона роками не бачила веснянкуватого неусміхненого обличчя Жанни.

Клео не глянула скоса на Кіру. Вона була пряма, щетиниста й пильна. Вона ніби вдавала, що Кіри немає. Кіра пригадала, ніби це було ціле життя тому, бій рукопаш із Клео в Дриллі, поки вони чекали на свої призначення. І лейтенант Клео Альварес зі своїм гучним непристойним сміхом, темною хмарою волосся під шапкою TE, яка тримає біля плеча гвинтівку в Покоях Мудреців, цілячись у потилицю Ісо…

Ні.

Кіра також змусила себе дивитися вперед. Вона не могла більше дивитися на Горобців. «Ти єдине хороше, що зі мною трапилося», — подумала вона. Це була не вся правда, але було таке відчуття.

Дівочі групи були попереду, десять рядів аж до семирічної Робін. Праворуч від Кіри вишикувалися хлопці Коти, а за ними Койоти. Кіра побачила Магі, вищого навіть за його гурт бойових хлопців. По два хлопці на кожну дівчинку, подумала вона, половина з них призначена для бойових крил, незважаючи ні на що. У них бівльше немає набору для адаптації генів, тому вони повинні робити це, абортуючи жіночі плоди. Хтось прийняв таке рішення.