Трохи відчайдушної слави

Зруйнована. Пішла. Не тому, що Ісо зайшов у її серце і саботував його, чи через щось, що зробила будь-яка зовнішня сила; не в цій реальності. Принц Леру з усією своєю віковою впевненістю ніколи б не зробив такого, і Кіра не думала, що хтось інший міг би. Вона подумала про часи, коли вона розмовляла з Мудрістю, про обличчя, яке вона носила, про голос її стародавнього розуму, який був таким же живим, як усе, що вона коли-небудь зустрічала. Мудрість зробила це з собою. Воно відправила Кіру сюди, на початок, а потім стерла себе.

Це означало, що вона не повинна була добиратися до Хризотеміди та завадити Аві помститися за Землю. Такого ніколи не могло статися. Що означало… Що це означало? Що мала робити Кіра?

«Що далі?» — сказав Джоле на помості. «Це питання задає собі кожен маджо. Що їм робити без машини, яка керувала кожним їхнім рухом? Що їм робити без великого розробника алгоритмів і відповідального за кожен важкий вибір?

«На відміну від нас, маджо не звикли самі кувати свою долю».

Джоле зробив паузу, щоб дати аудиторії відреагувати та посміхнутися йому у відповідь. «А він хороший», — подумала та частина Кіри, яка була Вал Марстон. Він дуже хороший у цьому. І вона стояла на місці й кипіла, а Джоле підняв руку, щоб всі замовкли, і пішов далі.

«Маджо будуть тремтіти, панікувати і вагатися. Їхня цивілізація зіпсована розкішшю та ослаблена легкістю. Вони купц, бюрократи, дрібні чиновники, раби грошей і звички та простого і легкого життя. Пожалійте їх, людство. Їхній час закінчився.

Настав наш час.

«Чотири дредноути людського флоту утворили серце станції Гея. Це чотири завойовники світу, яким було важко протистояти навіть Мудрості. За роки труднощів, які ми пережили, ми, діти Землі, зберегли спадщину героїв, які створили їх і керували ними. Тепер настав час розбудити сплячих велетнів.

«TE-66 Віктрікс має бути переобладнаний і готовий до бою протягом двох тижнів».

Ще одна велична пауза. Джоле дозволила своєму диханню завмерти.

«Наша перша мета є найсміливішою та найважчою, але це також ціль, яка дасть нам як ресурси, необхідні для ремонту Августи, Скіфіки та Ферокса, так і людську силу, яку ми звернемо проти майоди. Поселення людей існує у світі, який майода зволили дарувати їм за невелику ціну вічного підкорення. Ми, вірні солдати станції Гея, маємо розпочати наш хрестовий похід проти вбивць нашої планети і звільнення Хризотеміди.

«Кожен із вас зіграє свою роль. Кожен із вас має бути готовим лідирувати. Земля мертва, але її діти живі». Джоле штовхнув стиснутий кулак у повітря. «І поки ми живі…»

— Вороги будуть боятися нас!

Крик був уривчастим бойовим кличем, що вирвався з двох тисяч горлянок. Обличчя командування були сповнені похмурої радості. Джоле мав урочистий і гордий вигляд. Тепер усі говорили, дисципліноване мовчання порушувалося невірою, рішучістю та жахливою надією. Горобці перешіптувалися між собою. Я правильно все передбачила, — подумала Кіра. Вони почнуть з інших людей. Джоле хоче правити людьми. Йому начхати на маджо, не лише на військових, на всіх.

Коли Джоле підняв руку, вимагаючи тиші, всі замовкли. “Наступна ротація буде відпочинком для всього персоналу, крім основного”, - сказав він. «Святкуй, людство. Святкуйте те, що ми зробили, і що ми будемо робити. Наша довга боротьба майже закінчилася. Незабаром настане тріумф.

«Вільні!»

Ніколи раніше не було вільної ротації по всій станції. Кіра побачила, як Дрозди підійшли до машини з танцями, але їх відштовхнув ескадрон здорових солдатів з Августи. Здавалося, що більшість дорослого населення Геї планує далі вештатися по аркаді. Вони балакали групками, з посмішками на втомлених обличчях. Хтось увімкнув стару музику й зробив її голосною, а потім деякі люди почали танцювати. Кіра відвернулася від видовища. Вона відчувала силу емоцій натовпу, яка намагалися її наздогнати, наче всі кричали їй: Радуйся, радій. Приєднуйся. Будь однією з нас. Ти одна з нас.

Горобці, як вона помітила, не раділи. Вираз обличчя Клео був неймовірно нейтральним. Арті та Вікі підійшли ближче одна до одної, громіздка рука Арті обхопила Вікі за плечі. А потім один лікоть сильно врізався Кірі в ребра. Це була Дзен, з безглуздим виразом обличчя, яке не відповідало нагальності удару ліктем. Вона схилила голову в бік Лізабель і до гурту солдатів Ферокса, що тиснули на Лізабель — яка була проклята, як раптом подумала Кіра, через те, що була найгарніша серед них; маючи сімнадцять років і призначення в дитсадок, і всі це знали.