Трохи відчайдушної слави

У Кіри не було б часу на тренування. Вона б нічого не мала. Навіть її тіло було б не її. Капрал Еккер у своїх думках була спотворена, набрякла, постійно скаржилася на болі в ногах, спині та голові, їй постійно потрібно було десь сісти. Найвище звання, яке отримував хтось у Розпліднику, — це сержант, начальник відділення, і навіть це була лише данина ввічливості.

Ніхто всерйоз не сприймав жінок-розплідників. Вони були не для цього.

«Дихай», — голосно сказала Кіра, не впізнавши свого голосу.

Вона повернулася в казарму.

«Ну?» — сказала Клео, швидко сідаючи зі свого жалюгідного місця на ліжку. «Скільки у вас проблем?»

— Ніскільки, — сказала Кіра. «Це було добре». Вона витягла з кишені листок й кинула Клео. Він не піддався траєкторії і понісся вбік. Клео вихопила його з повітря своїм натренованим оком для руху в просторі. Це тому, що вона кращий стрілець? — подумала Кіра. Але метальна зброя була другорядною дисципліною. Ви не можете використовувати їх у закритому космосі, якщо не хочете ризикувати смертю від асфіксії. Кіра була нескінченно кращою у справжньому бою. Того ранку Кіра виграла більше двох із трьох поєдинків, і спочатку Тигри, а потім солдати Скіфіки спостерігали.

Клео швидкими, ривкими рухами розгорнула листа. Потім вона затихла.

«Віктрікс?» тихо сказала вона.

Кіра нічого не сказав.

Клео підвела очі. Її темні очі були гострі. «А твоє?»

І Кіра збрехала.

«Не знаю», — сказала вона. «Мабуть, вони ще не вирішили. У мене ще є відпочинок».

Вона чекала, що Клео оскаржить це. Для неї самої вона звучала абсурдно прозоро. Але Клео цього не зробила. Вона лише один раз похитала головою, а потім знову поглянула на призначення в своїх руках, ніби чекала, що воно скаже щось інше. — Віктрікс, — повторила вона. «Бойове крило. Я зробила це».

«Вітаю, — сказала Кіра. Їм тут не було чим тостити. Вона імітацією підняла склянку, а потім відчула себе дурною. Але вона все одно дала Клео тост «Віктрікс»: «Перемога або смерть».

— Перемога або смерть, — прошепотіла Клео.

Вона встала, поклала листа до кишені й повернулася до Кіри. «У мене є те, що я завжди хотіла тобі сказати», — сказала вона. «І я можу не мати іншого шансу».

— Тоді кажи, — сказав Кіра.

Кутик рота Клео піднявся. «Гаразд. Отже, — сказала вона. «Ти жахлива стерва, Валькірі, і всі тебе ненавидять. Сподіваюся, вони дадуть тобі Страйк, і ти помреш».

Кіра сковтнула. Дивно, але їй хотілося плакати. Страйк: помста людства. Крило, якого не було.

Клео видихнула. «Це було не так добре, як я думала», — сказала вона. «Проте я давно мала на увазі сказати тобі це. Я не брешу».

— Я знаю, — сказала Кіра.

— Можливо, не кожне слово, — сказала Клео. «Я краще доповім».

«Вони чекають на вас», — сказала Кіра.

«Правильно. Отже… до побачення».

Рука Кліо зчепилася з плечем Кіра, коли вона востаннє проходила повз неї та виходила зі спальні Горобця. Кіра обернувся, щоб подивитися, як вона йде. Клео не озирнулася. Жоден з Горобців не озирався.

Кіра залишилася одна.

Вона хотіла з кимось поговорити. Вона хотіла своєї групи, своїх сестер — як Джоле сказав їй так давно — своєї сім’ї. Але вони були розкидані по всій станції, кожній призначили новий гуртожиток у своєму крилі, нові обов’язки. І… Кіра подумала про Клео, яка сказала, що всі її ненавидять. Клео була драматичною. Вам не потрібно сприймати її серйозно.

Але перед тим, як піти, Дзен говорила спокійно. Дзен завжди була спокійною. І вона сказала, так просто, ніби просила когось подати їй швабру, “ви мені ніколи не подобалися.”

Неможливо, щоб Горобець справді ненавидів Кіру. Вони були її групою. Вони були її. Але в її черепі повзав спогад трирічної давності про Жанну, Арті та Клео (трьох найсміливіших, хоча Кіра ніколи раніше про це так не думала), які протистояли Кірі через додаткові вправи, які вона нав’язувала Лізабель. Вони попросили її зупинитися, тож вона зупинилася.

Вона все одно розглянула це. Лізабель просто не вміла справлятися з важливими речами. Незначні покращення, які Кіра отримала від неї, не були варті часу, який вона витрачала на навчання, чи незграбні напади виснаженого, безнадійного плачу Лізабель. Крім того, коли їм виповнилося чотирнадцять років, було вже очевидно, що Лізабель отримає дитячу кімнату.

Твоя група була твоєю, і ти несеш відповідальність за всіх, хто в ній. Кіра правильно зробила, що спробувала, і правильно зробила, що зупинилася. Вона ніколи раніше не сумнівалася в тому, що виконувала.

Ви мені ніколи не подобалися. Дзен сказала це так, ніби це було очевидним. Ніби Кіра уже мала це знати.

Куди вона мала подітися тепер? Не до агоге, щоб поринути у все, що вона мала втратити. Не до казарми, яка вже не її. Не до її брата. Кіра навіть не знала, де її брат. Це не її справа знати. Її справою буде служити.

Насправді Кіра могла піти лише в одне місце.

Вона пішла в дитячий садок.

«Кіра!» сказала Лізабель.