Трохи відчайдушної слави

Аві виглядав… інакше. Ще в халупі він збрив частину своїх рудих кучерів, залишивши лише верхівку, але це було не те. Він десь знайшов окуляри для свого поганого зору. На ньому був одяг з Хризотеміди, який виглядав на ньому природніше, ніж на Кірі чи Магнусі, вузькі чорні штани та жовта сорочка з символами, яких Кіра не впізнала. Але це теж було не те. Справа була в тому, як він стояв. Справа була в тому, як він усміхався. Досі Аві завжди виглядав так, ніби він злегка щулився. Кіра вважала, що для нього це природно. Але тут, у темряві інсталяції Мудрості, він виглядав упевнено. Ніби він належав цьому місцю.

«Я не можу повірити, що ти вбив мого тигра», — сказав він. «Я багато працював над цим тигром».

«Що ти тут робиш?» спитала Кіра.

«А ти?», — запитав Аві. Він сперся на стіну — ні, це була дверна коробка, прямо за ним. Він склав руки. «Я кілька днів займався тонким і складним мережевим шпигунством — системи Геї справді відстали від часу на двадцять років, до речі, мені довелося вчитися майже всьому — і врешті-решт я з’ясував, як проникнути до вузла Мудрості Хризотеміди, хоча для цього мені довелося вкрасти купу технічно уявних грошей у деяких синнет-олігархів. Я не можу передати, як важко було переконати це місце, що я йому належу: або, я маю на увазі, я можу передати, але ви не зрозумієте з цього жодного слова. І, мабуть, це все одно було би величезною тратою мого часу, тому що виявилося, що бовдури, з якими я виріс, завжди були праві, і справді найкраще, що є в людстві, - це якийсь величезний ідіот, який блукає по дикій природі і вбиває істот, коли вони випадково опиняються в потрібному місці».

«Я тут не випадково», — сказала Кіра.

«Я пішов за нею», — сказав Магі.

«Я не просив, але круто, чудово, тепер вас у мене двоє». Аві зітхнув. «І жодного тигра. Добре, я поясню. Ходімо. Що з тобою не так?»

«Це заживе», — сказав Магі.

Аві повів їх крізь морок із повною впевненістю. Кіра і Магі не належали до племені бойових родовідних із покращеним зором у слабкому освітленні — такою була лише Клео в групі Кіри, — але вона відчувала тісні стіни, вузькі простори. Це місце було побудоване не з урахуванням росту людей. У кількох місцях її голова торкнулася стелі. Магі ударився головою один раз і хекнув від болю.

Вона не могла простежити за маршрутом, хоч намагалася. Рука, проведена по стіні, дала їй зрозуміти, що вона зроблена з того самого гладкого й гострого матеріалу, що й тунель, по стіні якого вона злізла, і що тут є отвори та повороти. Деякі вони минали. В інші вони повертали. Одного разу Аві сказав: «Почекайте, чорт», і змусив їх повернутися назад, доки вони не знайшли арку, яку він хотів. Це місце було лабіринтом, у темряві, глибоко під поверхнею цього живого світу. «Де ми?» сказала вона.

«Тсс», — сказав Аві й більше не говорив.

Нарешті вони з’явилися. Кіра могла відчути зміну в тому, як у повітрі почали звучати три дихання. Також з’явився запах чогось насиченого і солодкого. Аві сказав: «Не рухайтеся».

— Магі, — сказала Кіра, бо його дихання не звучало для неї правильно.

«Я в порядку», — сказав Магі.

«Магі».

“Я…”

«Зрозумів», — сказав Аві, і печера залилася світлом.

Це була печера, гладкі стіни високі з усіх боків і вигиналися в перламутрове склепіння, наче залізти в одну з ніжних черепашок на березі затоки Рейнгольд.

Це також був рай. Насичений солодкий аромат повітря був сумішшю сотень видів квітів? Мабуть, це були квіти, хоча майже жодна з них не відповідала квітам, які знала Кіра. Їхнє листя було жовто-золотим і мерехтливо-блакитним. Дрони, схожі на бджіл, яких вона бачила надворі, літали серед них, аж до стелі, їхні марлеві крила відкидали персикові відблиски світла, яке, здавалося, не мало жодного джерела. Де-не-де на блідих стінах віддзеркалювалася вода; нескінченний водоспад, і м’який шепіт його звуку, коли він падав, теж віддзеркалювався. Це місце було схоже на Агріколь, з його рясністю життя, тим, як форми стовбура, стебла та розтягнутих вусиків вели одне до одного й збивали з пантелику око, так що неможливо було точно зрозуміти, де щось починається чи закінчується. Але це також не було схоже на Агріколь, тому що тут ніщо не було призначене для будь-яких корисних цілей.

«Що думаєш?» сказав Аві. «Магнус?» І він обернувся з самовдоволенним виглядом: подивіться, який я розумний.

Магі сказав: «Вибач», — і впав.

Кіра спіймала його при падінні; його тіло здавалося набагато важчим, коли воно стало розслабленим і безвольним. Вона не могла втримати його у вертикальному положенні, але впала на коліна, коли він провис, і він не вдарився головою об тверду перламутрову підлогу. Він отямився. «Вибачте», — сказав він знову, і Кіра побачила, що пляма крові на його футболці поширилася. Тепер це була широка темна пляма, червона лише по краях, ближче до чорної в наборі з трьох нерівних ліній на животі.

“Чорт”, - сказав Аві.

Кіра відтягнула намоклу тканину синьої футболки. Рани були слідами кігтів. Магі не сказав ні слова.