Трохи відчайдушної слави

Це добре, подумали Кіра і Вал. Кіра була роздратована спогадами Вал, але Вал була у жаху від спогадів Кіри. Зґвалтування — насильство — поліція — в’язниця — о, вона була такою дурною. «Цього тут навіть не станеться», — подумала Кіра про себе. Джоле був відомим героєм. Він був адміралом. Ніхто ні за що не збирався відправляти адмірала Джоле з терранського експедиційного корпусу у в’язницю.

І, звісно, ​​це було краще, це було набагато краще, але Кіра все одно почувалася дивно, думаючи про дитину в окулярах, яка робила домашнє завдання з мистецтва біля вікна, у всесвіті, якого ніколи не було.

Потім її спіткало щось інше, і вона ледь скрикнула від обурення.

«Що?» сказав Магі. «Що таке?»

«Він узяв кредит!» сказала Кіра.

«Що? Хто?”

— Авлус Джоле, — сказав Ісо.

«Він не врятував Землю від Мудрості!» сказала Кіра. Вал витратила все своє життя на святкування Дня визволення. Вона була на парадах з фотографіями обличчя Джоле, які носили вулицею. Вона написала твір про нього для своєї заяви в коледж! Кіра трусилася від обурення. Адмірал Джоле, з терранської експедиції, був людиною, яка врятувала світ від інопланетної загрози. Кіра дуже чітко пам’ятала білолицю постать із раною від яскравого вогню, яка кричала на неї на оборонній платформі над далеким синім колом Землі. Вона зняла хаки для стрибка з його пояса і залишила його там, і вона перемогла тоді, вона виграла Судний день. «Це був не він! Він навіть не знав! Це була я!»

«Що?» сказав Магі.

«І він знає, що не робив цього!» сказала Кіра. На стіні у Вал була фотографія, на якій вона потискає руку Джоле під час отримання атестату зрілості. Вона зняла його і кинула на підлогу. Почувся легкий дзвін розбитого скла. «Він знає, що це був не він. Він повинен знати…

Хто ти в біса така? — сказав поранений командос. Кіра замовкла. Вона намагалася пригадати вечерю з нагоди отримання атестата зрілості. Вал представилася Джоле, який усміхнувся й сказав, що член родини Марстон не потребує представлення. Чи було щось інше в тому, як він дивився на Вал? Він бачив Кіру на цій оборонній платформі лише одну чи дві миті. Чи впізнав він її? Чи запам’ятав?

Влада та вплив адмірала Джоле базувалися на його героїчному статусі. Він стрімко піднявся по кар’єрних сходах. Він повністю керував відділом Провидіння Терранської експедиції та його туманною сферою розвідки і стратегії технологій.

«Це дивно, — сказав Ісо. «Останнього разу, коли я тебе зустрічав, ти теж почала щось ламати. Це майже особисте враження».

Кіра зробила паузу. Розбиті залишки фоторамки біля її ніг раптом здалися їй досить безглуздим вчинком. Вона пригадала, наче це сталося тисячу років тому, коли Горобці взяли скляний посуд, який знайшли на кораблі Ісо, і розбили його. Ісо був згорблений і зв’язаний, під охороною. Вал, десь усередині неї, помирала від приниження. Чому ти була такою підлою?

Кіра закусила губу. «Я просто зла», — сказала вона. Вона відійшла від скла. Вона хотіла вдарити ногою, але була боса. «Вибачте».

Ісо сказав: «Тож це не особисте?»

«Не смійся з мене», — сказала Кіра, але, як не дивно, їй стало легше. Магі виглядав збентеженим. «Я думала, ти розказав і пояснив йому».

«Я не можу пояснити ті моменти, де мене не було», — сказав Ісо.

«Ой. Добре, гаразд. Отже, перший раз маджо знищили Землю», — сказала Кіра. «А потім я використала Мудрість і повернулася назад у часі, щоб цього не сталося, і тоді Джоле взяв собі цю заслугу».

Магі виглядав трохи приголомшеним. “Зрозумів”, - сказав він. «Почекай, Земля була знищена?»

«О так», — похмуро сказала Кіра. «Тепер скажи мені, чому ти тут. Ви щось сказали про порушення Мудрості?» Це не відповідало тому, що знала Вал. «Немає ніякої Мудрості. Ми її захопили і знищили».

«Ні, — сказав Ісо, — не зовсім».

Леру Іхенні Тан І, рука Мудрості, негласний володар доль майоди, дійшов висновку, що Земля та людська загроза повинні бути знищені. І все ж цього не сталося.

Мудрість не зазнала невдачі, тому що Мудрість не могла зазнати невдачі; тож тут була якась таємниця. Леру повернувся до Покоїв Мудрих, щоб вивчити це питання. За ним йшла людська ударна група, команда грізних коммандос, розгорнутих з (Кіра знала це, Вал знала це) з Віктрікса під командуванням адмірала Елори Марстон.

(Пройшло багато років відтоді, як я дзвонила мамі, подумала Вал. Кіра здригнулася. У неї ніколи не було матері. Вона не наважувалася зупинятися на спогадах Вал.)

Жоден воїн майоди не міг зрівнятися з людським воїном розміром, силою, сміливістю, лютістю. Багато людей-командос загинуло, коли Мудрість розставляла пастки та викривляла звивисті коридори свого дому, щоб захистити себе. Але врешті-решт…

«Вони її знищили», — сказала Кіра. «Більше немає інопланетної машини, яка керує Всесвітом».

«Вони її не знищили», — сказав Ісо. «Вони заволоділи нею».

«Ні».