У карнавалі історії. Свідчення

Я не поділяв його основної тези — про новий клас експлуататорів. Я думаю, що бюрократична верхівка, яка управляє СРСР, ще не оформилась у цілком самостійний клас. Адже ж менеджери в капіталістичних країнах не належать до окремого класу! Як і поліція, як і військові чиновники, так і адміністратори різноманітних підприємств — «слуги» капіталіста. Капіталіст лише відраховує їм частину, притягує на свій бік проти пролетаріату, підкуповує. Так само підкуповує абстрактний капіталіст — радянська держава — «слуг народу» брежнєвих, андропових, косигіних та іншу погань.

Приклад Хрущова дуже показовий.

Здавалось, він був наймогутніший і найбагатший представник «нового класу». Скинули — і що від нього залишилось? Порівняно невелика пенсія (300 рублів; радянські «гумористи» з КДБ люблять жартувати: тридцять срібняків), квартира, дача.

Клас визначається своїм стосунком до виробництва й розподілу продуктів виробництва. У виробництві радянська олігархія виконує всього-на-всього функцію управління і нагляду за працею. Як і весь народ, вона отримує зарплату (високу, але не більшу, ніж зарплата директора великого капіталістичного підприємства). Пільги, які мають олігархи, окрім зарплати, — в цілому незаконні. Вони крадуть частину народного доходу. Але ця крадіжка юридично не оформлена і так само, як і звичайних злодіїв, не робить їх економічно окремим класом. Вони мають владу, але як халіфи на годину. Тільки Сталінові вдалося стати повновладним господарем країни, але саме за нього вся бюрократія була в становищі «ґвинтиків» самодержавства, не впевнених навіть у завтрішньому дні. Всіх — і їх в тім числі — пожирала абстракція, державна ідея.

П. Якір розповідав про зустріч з поверженим «вождем». Він приїхав до Хрущова на дачу. Там були зять Хрущова Аджубей, Рада Аджубей — дочка Хрущова і Ніна Петрівна — дружина фюрера.

Хрущов випив і почав скаржитись:

— Ніхто не пише, не приходить. Мишко (Шолохов)!!! Я з нього людину зробив, а він навіть не зателефонує!!!

Потім Микита витягнув самвидав — «Доктор Живаго» Пастернака.

— Яка чудова річ! Треба було, щоб народ це прочитав. Вони (тобто Суслови та інші члени ЦК) мені підсунули «цитатки» з неї, і я їм повірив!..

Якір ледь не дав йому по морді: «Спочатку загнав поета в могилу, а тепер хвалить».

Коли ховали Хрущова, Петро Якір поїхав на похорон — все-таки Микита багато зробив для політв’язнів.

По дорозі міліція під якимось безглуздим приводом затримала його до кінця похорону.

Багато москвичів хотіло піти на могилу Хрущова наступного дня. Влада оголосила на цвинтарі санітарний день: боялись виступів, проявів симпатії. З цієї ж причини не пустили на похорон і Якіра.

Ось вам і «новий клас»!

Зараз справді простежується тенденція відмови від гасел соціалістичної революції, узаконення пільг та абсолютної влади бюрократів. Але тенденція ця переважно у партійної технократії. І поки що лише тенденція…

«Технологія влади» Авторханова присвячена історії боротьби Сталіна за абсолютну владу, його методам розправи з усіма потенційними ворогами.

Дуже тонкий аналіз, багато цікавих фактів.

Мені не сподобались лише вкраплення «художнього узагальнення», злиття декількох історичних осіб в узагальнені образи. Це зменшує довіру до інших фактів. Частина, присвячена смерті Сталіна і початку правління Хрущова, ще менш наукова. Надто багато місця займають здогади, посилання на чутки. Книга стає не науковою, а пропагандистською.

Але, незважаючи на ці недоліки, «Технологія влади» для багатьох стала посібником з історії партії.

Один знайомий знав її майже напам’ять. У розмовах по телефону ми умовно називали книгу «Коротким курсом» чи «Стариком Хоттабичем».

Обидві книги знайшли у ленінградців. Ми знали, що за них загрожує великий термін, і тому давали читати тільки тим, кому беззастережно довіряли.

*

17–26 грудня судили в Ленінграді за «виготовлення, збереження та розповсюдження літератури антирадянського змісту» Юрія Ґендлера, Лева Квачевського й Анатолія Студенкова.

Студенков не лише розкаявся, а й дав немало свідчень. За це йому дали тільки один рік. Ґендлер визнав себе винним і «усвідомив антирадянськість своїх дій» — він отримав три роки. Квачевський заперечував провину і обстоював своє право читати будь-яку літературу. Він отримав 4 роки. Те, на що заслужив…

Віктор Красін поїхав на суд. Його ударив по голові кастетом агент КДБ. Ця подія свідчила про те, що КДБ переходить до хуліганських методів боротьби. Всі згадували, як в 30-х роках НКВД вбивало людей під виглядом бандитизму.[4]

Вдалося дістати «По кому подзвін» Гемінґвея, надрукований на цигарковому папері. З великими труднощами прочитали цю чудову книгу. Один з працівників видавництва розповів мені, що книжку не видають тому, що Долорес Ібаррурі протестує проти її публікації в Радянському Союзі (досі, навіть після дружніх суперечок з іспанськими комуністами, не знаю, правда це чи ні).