У карнавалі історії. Свідчення

Якось увечері до нас додому прийшли троє французьких адвокатів (вони представляли Комітет захисту прав людини), розпитували, як Льоня, пояснили, що хотіли б сходити в МВС. Вирішили, що підемо всі разом. Після усіляких, часом анекдотичних пригод, коли їм казали, що начальства у Міністерстві внутрішніх справ зараз нікого немає — всі терміново поїхали у відрядження (міністра навіть за кордон відправили), потрапили на прийом до начальника медичного відділу міністерства, якому і підпорядковується Дніпропетровська тюрма. А до нього потрапили тільки тому, що, на відміну від головного входу у Міністерство, який охороняється, і куди без пропуску не пройти, у Медвідділ можна зайти вільно, і вихід з нього також один, тому підполковникові Ващенку довелося нас прийняти. Розмова з ним була дуже цікава через свою курйозність навіть для мене, хоч я вже звикла до кафкіанства радянської системи. Мушу сказати, що на той час я вже так «засвоїла» методи спілкування з різними інстанціями, що всю розмову стенографувала для того, щоб потім передати через адвокатів сюди, на Захід.

Питання: Кожна людина має право вибрати собі лікаря, також і на вибір родичів. Дружина Плюща вважає за потрібне, щоб її чоловіка оглянули інші лікарі.

Ващенко: Я розцінюю це як недовіру до радянських спеціалістів, у нас є спеціалісти, відомі за кордоном. У нас немає такої системи, щоб приїжджали і дивились.

Питання: Ми як адвокати не розуміємо, як у такому випадку в Радянському Союзі здійснюються принципи Декларацій прав людини, і просимо вас це пояснити.

Ващенко: Як можна вибирати лікаря, якщо хворий перебуває в лікарні?

Питання: Якщо людина не може вибрати сама, є родичі. Поясніть, як це у вас буває?

Ващенко: У нас є лікарі в лікарні, і, крім цього, й інші лікарі. А інакше виходить, що висловлюється недовіра.

Питання: У Радянському Союзі достатньо висококласних спеціалістів, хто вони, назвіть їхні імена.

Ващенко: Так, це правда, у нас є відомі спеціалісти, і їх знають за кордоном.

Питання: Наша група адвокатів хотіла з тих радянських спеціалістів-психіатрів вибрати й призначити лікаря, який огляне Плюща.

Ващенко: Чого це ви будете вибирати, ми й самі можемо призначити лікаря.

Питання: Назвіть все-таки імена відомих психіатрів.

Ващенко: Я не готовий відповідати. Незрозуміло, чому нам повинні вибирати лікаря.

Питання: Чи не могли б Ви сказати нам прізвища закріплених лікарів Плюща. (Повагавшись: так, можу, але в кінці дня.)

Питання: У нас є запрошення для Плюща і його родини, а також для Євдокимова виїхати на лікування до Франції. Як ви підкажете законно діяти для виїзду?

Ващенко: Є Міністерство закордонних справ, Міністерство охорони здоров’я.

Питання: Чи можна особисто вручити ці запрошення?

Ващенко: Ні, це хворі, і потрібен спеціальний дозвіл медичної комісії, що вирішить, чи можуть вони виїхати.

Питання: Скажіть, Ви вважаєте, що Плющ хворий?

Ващенко: Так, хворий.

Питання: У Радянському Союзі немає закону, який забороняє бачити хворого, чи могли б ми побачити Плюща?

Ващенко: Якщо стан хворого це дозволяє.

Питання: Поясніть, будь ласка, чому ми не можемо побачити хворого?

Ващенко: Це психічно хворі люди, вони бувають у різному стані.

Питання: Але це суперечить законам Радянського Союзу, хіба є такий закон, який не дозволяє бачити хворого?

Ващенко: Можна, якщо стан хворого це дозволяє. А ви — туристи, і для вас має бути дозвіл їхати у Дніпропетровськ.

Питання: Такого дозволу у нас немає, але нам все-таки незрозуміло, чому ми не можемо бачити Плюща, якщо до нас звернулась дружина Плюща з таким проханням?

Ващенко: Можна, якщо стан здоров’я це дозволяє.