У карнавалі історії. Свідчення

Другим доказом кореспондента було те, що, мовляв, держава захищає кордони, а отже, й Електрона Павловича. Кореспондент твердив, що Електрон Павлович на це питання не зміг відповісти.

Коли з’явилась ця стаття, ми ще не помічали інтеліґентської тенденції «тікати». І нам видавалось, що кореспондент «Известий» має рацію. Але на наших очах «втікачів» ставало все більше, та й у нас самих з’явилось бажання «тікати». Але куди?

Я хотів «утекти», заховатись у науку й філософію.

Після китайських точок мене перекинули вивчати криву руху цукру в крові. Наші біологи зібрали найрізноманітніші гіпотези про роботу печінки, підшлункової залози, нирок та інших частин тіла, пов’язаних із системою регуляції цукру в крові. Склали модель — спочатку на пальцях, у формі креслення, потім написали у вигляді математичних рівнянь. Треба було перевірити, чи відбивають ці рівняння, те як організм працює насправді. Для цього наші біологи «пили кров» (так вони висловлювались) з кроликів, креслили графіки, а математики на спеціальній аналоговій машині записували свої рівняння, а потім, на око маніпулюючи різними електронними схемами, отримували на екрані осцилографа криву, схожу на ту, що отримали біологи. Це й називалось моделюванням. Спершу мені здавалось, що це і є наука. Але що далі, то все більше розчаровувався. Виявилось, що машина дає змогу підтвердити правильність протилежних гіпотез роботи біологічних систем — досить підшукати відповідні параметри машини.

А потім найголовніше: наприкінці кожної своєї статті ми обіцяли, що медики зможуть лікувати діабет не наосліп, а точними математичними методами. Але поступово ми переконувались, що наші моделі ніяк не стосуються практики медицини.

Діабет лікують, виходячи з теоретичних біологічних уявлень про цукровий баланс в організмі або емпірично, на досвіді лікарів-практиків.

Ми ж — у кращому випадку — відтворювали теорії біологів формально. Якщо ці теорії гарні, то й наші формули (у кращому випадку) гарні, якщо теорії погані, то й моделі наші нікуди не годяться. А біологія зараз досі багато в чому тільки стає наукою. Якщо не вивчено зміст, то що відбивають формули? Ленін писав про «математичний ідеалізм», коли за формулами зникає матерія. Цей «математичний ідеалізм» пронизує біокібернетику в СРСР (та й не лише біо).

Кібернетика все більше перетворюється на «словесність». З’являється безліч білякібернетичних наук. Філософ Копнін якось в’їдливо сказав: «Бракує ще тільки валізології». Всезагальна ідеологічна брехня вливається у «кіберіаду». Мрія про Бога у багатьох чомусь трансформується у «математично-фізично-технократичну» примітивну міфологію і магію, віру в «чарівний прутик», кібернетичну магію формул, машин і заклинань.

Захоплення йогами і парапсихологією — це тільки крайній прояв мрії про «наукову містику». І навіть не зовсім крайній: з’явились уфісти (УФО, НЛО, або ж невпізнані літаючі об’єкти). Із запізненням (ми завжди відстаємо від моди) з’явились вони і в СРСР. З найвидатнішими «вченими-уфістами» я зустрічався. Цікаво, як прагнуть чудес навіть розумні люди, як це прагнення блокує науковий скепсис, обережність, логіку факту й висновку. Особливо багато уфістів серед… математиків, фізиків та астрономів, тобто людей «точного» мислення.

Одного разу до мене прийшов фізик, за сумісництвом парапсихолог і уфіст.

— Є шанси телепатично зв’язатися з літаючою тарілкою. Вони давно вже спостерігають за землянами і, очевидно, самі не хочуть втручатись у нашу історію. Ти розумієшся на політиці, ми тебе з ними зв’яжемо, і ти від імені Землі поговориш з ними.

Я з серйозним виглядом відповів:

— Передайте їм, щоб вони магнітними променями прикінчили охоронців у таборах і в тюрмах.

— Це ідея! Але вони, мабуть, гуманні і на таке не підуть.

— Добре, я подумаю. Може, хай просто присплять вертухаїв.

Смішно? Не дуже, бо мислення спрямоване туди ж навіть у академіків-кібернетиків, наприклад, у академіка Глушкова. Він проповідує ідею створення єдиної всесоюзної АСУ (Автоматична система управління). Машини замінять дурний уряд — ось підтекст цієї ідеї. Ще глибше — я, Глушков, буду правити соціалістичною, тобто кібернетичною державою. Досить вже ідіотів — вождів народу.

Глушков вважає (щиро, здається) себе за марксиста. І не розуміє абеткової істини: є економічні, історичні закони, є класи, соціальні групи, є психоідеологія цих груп та індивідів, є безліч інших «базових» і «надбудовних» факторів, і вони, а не розум добродіїв кібернетиків, вирішують долю суспільства. АСУ підкорятиметься не тільки розумові технократів, але й їхнім пристрастям, їхнім логічним прорахункам. АСУ буде плювати на конкретних, живих людей, а ті, в свою чергу, будуть дурити АСУ, страждати від АСУ, а може, й бунтувати проти неї, якщо кібернетично-соціалістичний рай стане надто вже пекельним.